Розділ «Частина третя Дорослі»

— Я не можу, Біллі, я не можу наблизитися до цьо…

— Можеш! Ти м-м-мусиш! — Він почув кроки, легкі, швидкі, що наближалися коротким коридором по той бік бісерної завіси. Кинув погляд довкола на інших. — Усі ви! Підсунулись до столу! Балакайте! Тримайтесь природно!

Беверлі подивилась на нього, очі — саме благання, але Білл помотав головою.

Він сів і підсунув крісло, намагаючись не дивитися на віщувальний коржик на своїй тарілці. Той розпух уже, наче якийсь неймовірний, набрякаючий гноєм фурункул. Але все ще пульсував, повільно напинаючись і спадаючи. «А я ж міг його вкусити», — майнуло слабенько Біллу в голові.

Едді знову пускав собі в горло туман з інгалятора, втягуючи його в легені з довгими, тоненько-верескливими звуками.

— То хто, на твою думку, виграє першість? — спитав Білл у Майка, безумно посміхаючись.

Якраз цієї миті крізь завісу увійшла Роза з ввічливим запитальним виразом на обличчі. Кутиком ока Білл помітив, що Беверлі підсіла ближче до столу. «Хороша дівчинка», — подумав він.

— Я думаю, гарну перспективу мають «Чиказькі ведмеді», — відізвався Майк.

— Усе гаразд? — запитала Роза.

— Д-добре, — відповів Білл. Він кивнув великим пальцем у бік Едді. — У нашого друга стався напад астми. Він прийняв свої ліки. Йому вже покращало.

Роза подивилась на Едді, занепокоєна.

— Уже краще, — прохрипів той.

— Чи ви бажаєте, щоб я тут зараз прибрала?

— Трішки незабаром, — сказав Майк, даруючи їй велику, фальшиву посмішку.

— Добре було? — Її очі знову оббігли стіл, і дещиця сумніву насунулася на глибокий колодязь супокою. Вона не бачила ні цвіркуна, ні ока, ні зубів, ні того, як на позір дихає віщувальний коржик Білла. Так само її очі без проблем майнули по кривавій плямі на скатертині.

— Усе було дуже добре, — сказала Беверлі й усміхнулась — натуральнішою усмішкою за Біллову чи Майкову. Вона начебто повернула Розин розум до погідного стану, переконавши її, що, якщо щось тут і пішло було не так, у цім нема вини ні самої Рози, ні її кухні. «Дівчинка має сильну вдачу», — подумав Білл.

— Віщування добрі були? — спитала Роза.

— Ну, — мовив Річі, — не знаю, як в інших, але щодо мене, то мені у самісіньке око вцілило.

Білл почув дрібне потріскування. Опустивши очі до своєї тарілки, він побачив, що з його віщувального коржика виткнулась чиясь лапа. Вона наосліп дряпала по тарілці.

«А я ж міг його вкусити», — знову подумав він, але усмішку тримав.