Розділ «Частина третя Дорослі»

Воно

Воістину, біп-біп.

— Гаразд, — провадив Річі. — Я міг би відтворити цю історію довгою й печальною або подати її як версію коміксу про Блонді й Дегвуда[506], але виберу щось проміжне. За рік по тому, як переїхав до Каліфорнії, я зустрів дівчину, і ми з нею доволі сильно запали одне на одного. Почали жити разом. Спершу вона була на тій пігулці, але від неї її майже весь час нудило. Вона говорила про те, щоб уставити спіраль, але мене це не вельми надихало — в пресі тільки-но почали з’являтися публікації, що ті спіралі можуть бути не цілком безпечними.

Ми тоді часто балакали про дітей і дійшли рішення, що не хочемо їх мати, навіть якщо узаконимо наші стосунки. Безвідповідально приводити дітей у такий гівняний, небезпечний, перенаселений світ… і бла-бла-бла, і всяке а-бе-ве-ге-де, ходімо, підкладемо бомбу в чоловічий туалет «Бенк оф Америка», а потім повернемося до нашої орендованої квартирки, курнемо дуру, потеревенимо про розбіжності між маоїзмом і троцькізмом, якщо ви розумієте, про що я кажу. Чи, може, я зараз занадто несправедливий до обох нас тодішніх. Отаке-от лайно, ми були молоді й природно ідеалістичні. Скінчилося тим, що я вирішив обрізати собі дроти, як це називають у тусовці Беверлі-Гіллз із тамтешнім безвідмінно вульгарним шиком. Операція пройшла без проблем, я не мав жодних незручних наслідків. А вони трапляються, розумієте. В одного мого друга яйця розпухли ледь не до розмірів коліс «кадилака» 1959 року. Я було хтів йому подарувати на день народження підтяжки й пару діжок — такий собі дизайнерський грижовий бандаж, — але набряклість спала ще до того.

— Викладаєш усе зі звичайно притаманними тобі тактом і гідністю, — зауважив Білл, і Беверлі знову почала сміятись.

Річі відреагував величезною, щирою усмішкою:

— Дякую тобі, Білле, за такі слова підтримки. У твоїй останній книжці слово «їбати» було використано двісті шість разів, я рахував.

— Біп-біп, Базікало, — серйозно промовив Білл, і тут уже засміялися всі. Білл подумав, що зараз майже неможливо повірити, що менш як десять хвилин тому вони балакали про мертвих дітей.

— Катай далі, Річі, — сказав Бен. — Час минає.

— Ми з Сенді прожили разом два з половиною роки, — продовжив Річі. — Двічі впритул наблизилися до того, щоб побратися. Далі все обернулося так, що, я гадаю, ми вберегли себе від купи головного болю з усім тим лайном стосовно спільної власності завдяки простоті наших відносин. Вона отримала пропозицію приєднатися до однієї корпоративної юридичної фірми у Вашингтоні майже в той самий час, як мені запропонували стати вікендовим жокеєм на радіо «КЛАД» — невеличкий прогрес, але ногу в двері уже просунув. Вона сказала мені, що для неї це великий шанс і я буду зажерливою свинею, найнечуттєвішим чоловічим шовіністом на всі Сполучені Штати, якщо гальмуватиму, крім того, у будь-якому випадку Каліфорнії їй уже задосить. Я відповів їй, що теж отримав свій шанс. Ми це перетерли, потім витерли ноги одне об одного, і врешті-решт після всіх перетирань і витирань Сенді поїхала.

— Приблизно через рік після того я вирішив спробувати повернути себе в стан до вазектомії. Жодних реальних підстав для цього не було, і з того, що я читав, мені було ясно, що шанси я маю доволі мізерні, але подумав — та що за чорт.

— Ти з кимсь тоді постійно зустрічався? — спитав Білл.

— Ні — у тому-то й полягає кумедність, — відповів Річі, хмурячись. — Просто прокинувся одного дня з такою… сам не знаю, з такою примхою, з бажанням повернути все назад.

— Чи ти не здурів був? — сказав Едді. — Замість місцевої — загальна анестезія? Операція? Не менше тижня в лікарні після того?

— Йо, лікар про все це мене попередив, — відповів Річі. — А я сказав йому, що все одно хочу це пройти. Сам не знаю чому. Той док мене перепитав, чи я усвідомлюю, що відчуття після операції напевне будуть болючими, а результат у найкращому випадку — сліпий казав «побачимо». Я відповів: «Так». Він сказав: «Окей», і я спитав його: «Коли?» У мене був настрій — що швидше, то краще, розумієте. Ну й він мені каже: «Не жени коней, синку, не жени коней, першим чином треба взяти зразок сперми, щоб упевнитися, чи зворотна операція необхідна». А я йому: «Та де там, я здавав аналіз після вазектомії. Усе чисто». А він мені каже: «Інколи судини возз’єднуються спонтанно». «Вашу маму! — кажу я. — Ніхто мені ніколи про таке не казав». Він сказав, що шанси на це дуже малі — насправді безмірно крихітні, — але оскільки операція така серйозна, ми мусимо перевірити. Тож я пішов до чоловічої вбиральні з каталогом «Фредерікс оф Голлівуд»[507] і здрочив до паперової чашки…

— Біп-біп, Річі, — подала голос Беверлі.

— Йо, ти права, — кивнув Річі. — Про каталог «Фредерікс» я збрехав — такої гарної речі ніколи не знайдеш у кабінеті лікаря. Ну, як там не було, а док зателефонував мені через три дні й запитав, що я бажаю почути першим чином — добру новину чи погану. «Подавайте мені першою добру новину», — сказав я. «Добра новина така, що в операції потреби немає, — сказав він. — Погана ж новина та, що кожна, з ким ти лягав до ліжка протягом останніх двох чи трьох років, запросто може подати й виграти позов про визнання твого батьківства». — «Ви мені кажете саме те, що, як мені здається, ви мені кажете?» — перепитав я його. «Я тобі кажу, що ти стріляєш не холостими, і це триває вже певний час, — сказав він. — У зразку твоєї сперми мільйони маленьких крутиків. Часи, коли ти міг весело скакати незагнузданим, не ставлячи запитань, тимчасово дійшли краю, Річарде». Я йому подякував і поклав слухавку. А потім зателефонував Сенді у Вашингтон. «Річе! — каже вона мені. (І голос Річі раптом став голосом тієї дівчини, Сенді, якої ніхто з них ніколи не бачив. То була не імітація чи подобизна, аж ніяк; то було більше схожим на звуковий живопис). — Це так чудово — тебе почути! Я вийшла заміж!» — «Йо, це чудово, — кажу я. — Шкода, що ти не дала мені знати. Я б надіслав тобі якийсь блендер». А вона: «Той самий, незмінний Річі, завжди повний жартів». Ну, і я їй: «Звичайно, той самий, незмінний Річі, завжди повний жартів. До речі, Сенді, тобі не трапилося народити дитину чи ще щось, після того як ти поїхала з Лос-Анджелеса, га? Чи може, позапланове вишкрібання матки було або щось таке?» — «Цей жарт зовсім не забавний, Річі», — сказала вона, і мене осяяло, що вона ось-ось буде готова обірвати розмову зі мною, тому я розповів їй, що трапилось. Вона почала сміятися, тільки цього разу вже по-справжньому реготати — вона реготала так, як ото я завжди реготав з вами, друзі, наче хтось розповів їй найприкольніший у світі анекдот. Ну, а коли вона нарешті почала потроху стишуватися, я в неї запитав, що в цьому, заради Бога, такого смішного. «Це ж просто чудово, — сказала вона. — Цього разу доля пожартувала з тебе. Після стількох років посміховиськом нарешті став сам Диски Тозіер. Скількох байстрюків ти наплодив, відтоді як я переїхала на схід, Річе?» — «Я так розумію, це означає, що ти досі не відчула радощів материнства?» — запитав я в неї. «Я народжую в липні, — каже вона. — Маєш іще якісь запитання?» — «Йо, — веду далі я. — Коли це ти перемінила думку щодо аморальності приведення у цей гівняний світ дітей?» — «Коли нарешті зустріла чоловіка, який виявився не гівнюком», — відповідає вона й кидає слухавку.

Білл зареготав. Він реготав, аж поки сльози не почали котитися йому по щоках.

— Йо, — промовив Річі. — Я гадаю, вона так швидко обірвала розмову, щоб останнє слово було її, хоча зазвичай могла зависати на телефоні цілий день. Я розумію, коли програю. За тиждень я знову пішов до того лікаря і спитав у нього, чи не міг би він мені детальніше роз’яснити шанси на таку спонтанну регенерацію. Він сказав, що балакав на цю тему з деякими своїми колегами. Виявилося, що впродовж трирічного періоду, у 1980–1982, каліфорнійське відділення «Ей-ем-ей»[508] зафіксувало двадцять три повідомлення про спонтанну регенерацію. Шість із них виявилися просто наслідками невдалих операцій. Ще шість були містифікаціями або шахрайством — хлопці намагалися відгризти шматок від банківського рахунку якогось лікаря. Отже… одинадцять справжніх за три роки.

— Одинадцять на скільки операцій? — запитала Беверлі.

— Двадцять вісім тисяч шістсот вісімнадцять, — спокійно повідомив Річі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Воно» автора Стівен Кінг на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя Дорослі“ на сторінці 30. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи