Розділ «Частина третя Дорослі»

— Так, він учинив самогубство. Начебто пішов у ванну незабаром по тому, як ми з ним побалакали, набрав води, ліг туди й порізав собі зап’ястки.

Білл подивився вздовж стола, який раптом здався оточеним шокованими, блідими лицями — тіл нема, тільки ці лиця, наче білі кола. Наче білі повітряні кульки, місячні кульки, прив’язані тут якоюсь старою обіцянкою, яка вже давно мусила б втратити силу.

— Як ти дізнався? — запитав Річі. — Це висвітлювалося в тутешніх газетах?

— Ні. Уже певний час я передплачую газети тих міст, що найближчі до всіх вас. Я стежив за вами роками.

— Я шпигую[493], з кислим обличчям кинув Річі. — Дякую, Майку.

— Це була моя робота, — просто сказав Майк.

— Бідний Стен, — повторила Беверлі. Вигляд у неї був приголомшений, наче вона не в змозі примиритися з цією новиною. — Але ж він був таким хоробрим тоді, давно. Таким… сповненим рішучості.

— Люди змінюються, — промовив Едді.

— Невже? — перепитав Білл. — Стен був… — він поводив руками по скатертині, намагаючись намацати правильні слова. — Він був упорядкованою особистістю. Того роду особистістю, котра розставить книжки в себе в шафі окремо — тут художня література, там документальна, а потім захоче, щоб на кожній полиці вони ще й стояли в абетковому порядку. Я пригадую, як він сказав одного разу — не пам’ятаю, де ми тоді були й що робили, принаймні поки ще не пам’ятаю, але гадаю, то було вже під кінець тих подій. Він сказав, що може витримати жах, але ненавидить бути брудним. Мені це здавалося самою суттю Стена. Можливо, то вже було занадто, коли зателефонував Майк. Стен побачив, що має вибір з двох варіантів: залишитись живим і забруднитися або померти чистим. Можливо, насправді люди не змінюються аж так, як нам про це думається. Можливо, вони просто тужавішають.

Запала мить тиші, а потім Річі промовив:

— Гаразд, Майку. Що відбувається в Деррі? Розкажи нам.

— Я можу розповісти вам дещо, — почав Майк. — Я можу вам розповісти, наприклад, що відбувається зараз, і можу розповісти вам дещо про вас самих. Але я не можу розповісти вам усе, що відбувалось тоді, влітку 1958 року, і не вважаю, що мені бодай колись це доведеться робити. Поступово ви все згадаєте самі. І я боюсь, якщо розповім вам занадто багато, перш ніж мозок кожного з вас сам буде готовий згадати, тоді те, що сталось зі Стеном…

— Може статися з нами? — спитав тихо Бен.

Майк кивнув:

— Так. Саме цього я й боюся.

Подав голос Білл:

— Тоді розкажи нам, що можеш, Майку.

— Гаразд, — відповів той. — Розкажу.

4

НЕВДАХИ ДІЗНАЮТЬСЯ НОВИНИ