Розділ «Частина друга Червень 1958 року»

Зі щілини вискочило три квитки. Річі їх узяв. Печінкогуба попхнула йому четвертак решти.

— Не викобенюватися, не кидати коробки з-під попкорну, не кричати, не бігати в фойє, не бігати в проходах.

— Так, мем, — сказав Річі, задкуючи туди, де стояли Бен з Бев. Їм він сказав: — Мені завжди теплішає на душі, коли бачу отакого роду стару пердінь, яка насправді любить дітей.

Вони ще якийсь час постояли в фойє, чекаючи початку сеансу. Печінкогуба підозріливо зирила на них зі своєї скляної клітки. Річі розважав Бев історією про греблю в Пустовищі, дудонячи фрази містера Нелла своїм новим Голосом Копа-Ірландця. Беверлі невдовзі вже хихотіла, а скоро по тому почала сміятися. Навіть Бен трішки посміхався, хоча його очі не переставали перебігати то на скляні двері «Аладдіна», то на обличчя Беверлі.

10

З балконом усе було гаразд. Уже під час першої частини фільму «Я був підлітком Франкенштейном» Річі помітив Генрі Баверза з його паскудними друзями. Унизу, в другому ряді, якраз там, де він і думав, вони мусять сидіти. Загалом їх там було п’ятеро чи шестеро — п’яти-, шести- і семикласники, і всі вони сиділи, поклавши ноги в мотоциклетних чоботах на сидіння перед собою. Підходив Фоксі, казав їм, щоб поставили ноги на підлогу. Вони ставили. Фоксі йшов. І щойно він відходив, мотоциклетні чоботи задиралися знову. Хвилин за п’ять чи десять Фоксі повертався і та сама сцена цілком розігрувалася знову. Фоксі забракло б духу їх вигнати, і вони це знали.

Фільми виявилися класними. Підліток Франкенштейн зроблений годяще. Вовкулака-підліток дещо лячніший, хоча… можливо, це тому, що він здався трохи сумнішим. Не його вина була в тому, що сталося. Це той гіпнотизер йому все пересрав, але єдина причина, чому йому це вдалося, це тому, що той хлопець, який обернувся на вовкулаку, був сповнений злоби й ненависті. Річі задумався, чи багато у світі людей, які приховують таку ненависть. Із Генрі Баверза вона так і бризкає, але він, звісно, навіть не думає її приховувати.

Беверлі сиділа між хлопчиками, їла попкорн з їхніх коробок, скрикувала, затуляла собі очі, інколи сміялася. Коли Вовкулака стежив за дівчиною, яка після шкільних уроків займалася у спортзалі, Бев сховала обличчя, притулившись ним до руки Бена, і Річі, навіть попри крики двох сотень дітей під ними, почув, як той ахнув від здивування.

У кінці Вовкулаку вбили. В останній сцені один коп поважно сказав іншому, що це мусить навчити людей не гратися з речами, які було б краще залишити Богу. Пішла вниз завіса, і загорілося світло. Почалися оплески. Річі почувався абсолютно задоволеним, якби ж іще не цей невеличкий біль у голові. Мабуть, йому треба якомога скоріше сходити до лікаря, знову поміняти собі лінзи. На той час, коли він переходитиме до середньої школи, либонь, носитиме на очах пляшки від «коли», подумав понуро Річі.

Бен смикнув його за рукав:

— Вони нас бачили, Річі, — промовив він сухим, убитим голосом.

— Га?

— Баверз із Крісом. Коли виходили, вони подивилися вгору. Вони побачили нас.

— Гаразд, гаразд, — сказав Річі. — Заспокойся, Скирте. Просто заааспокойся. Ми вийдемо крізь бічні двері. Нема про що хвилюватися.

Вони пішли вниз сходами, Річі вів перед, Беверлі посередині, Бен в ар’єргарді озирався назад ледь не через кожну пару сходинок.

— Ті хлопці насправді аж так проти тебе настренчені, Бене? — запитала Беверлі.

— Йо, думаю саме так, — відповів Бен. — У мене була бійка з Генрі Баверзом в останній день школи.

— Він побив тебе?

— Не так сильно, як йому хотілося б, — сказав Бен. — Ось тому він так і біситься, гадаю.

— Друзяка Генк-Танк також вийшов з того з добряче подертою шкурою, — пробурмотів Річі. — Принаймні, я таке чув. Не думаю, щоб він був тому вельми радим.