Авжеж, я був не проти. Усе в ній було прегарним і витонченим: довге руде волосся, біла шкіра (ластовиння радше прикрашало її обличчя, ніж навпаки), великі зелені очі, ніжні вуста. І, хоч у минулому я засвоїв, що цілувати таких красунь — це наче вгризатися в недозрілу хурму, усе-таки посунувся, і вона лягла поруч.
Судячи із солодкого аромату її дихання, вона випила чимало вина. Я лежав спокійно, і їй нічого не залишалося, крім як проявити ініціативу. Незабаром я зрозумів, що вона вже давно втратила цноту.
Мушу зізнатися, що був наляканий, мов тверезий голландець. Знав-бо напевне, що суддя Блек мені такого не подарує; у кращому разі — примусить одружитися з Мадлен. Крім того, вона була напідпитку й узагалі, як я гадав, трошки схиблена. Хтозна, як усе буде, коли настане ранок… Помітивши, що я побоююся, красуня вляглася на мене. Жінки, з якими я спав протягом останнього часу, аж ніяк не могли рівнятися з нею, хоча б тому, що тіло її було чистим і від неї приємно пахло. Я торкнувся її пишного волосся — м’якесеньке, мов кукурудзяний шовк. Хотів сказати це вголос, однак вирішив промовчати — найпевніше, вона б не оцінила такого компліменту.
— Невже я така потворна?
— Навпаки, надто вродлива.
— Але ж…
Юнка торкнулася того місця, що так осоромило мене перед нею.
— Думки заважають… — промимрив я.
— А про що ти думаєш? Про те, що незабаром повернешся на ту мерзенну війну за рабовласників?
— Це війна за Техас.
— Джефферсон Девіс — це ще не Техас, — зауважила вона.
— Краще не кажи так.
— Та хто мене тут почує?
— Та хоча б я.
— Не будь дурником. За Техас іще варто було б воювати, але не за рабовласників. Хоч я й не впевнена, що тепер між першим і другим є бодай якась різниця.
— Ти ба, у цьому будинку мешкає фрі-сойлер…
— Я своєму батькові так і сказала: він один із боягузів, через яких експлуатацію людини людиною в нас досі не скасували. Усе було б зовсім інакше, якби вони активно виступали проти рабства, і ще — якби такі, як ти, не йшли на війну захищати рабовласників. Хоча тобі просто не залишили вибору. То ти хворий на сифіліс, чи що?
— Аж ніяк.
— Коли я була ще дванадцятирічним дівчам, батько заборонив мені навіть дивитися у твій бік.
— То це він сказав тобі про сифіліс?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 217. Приємного читання.