Розділ «Філіпп Майєр Син»

— …і тепер Джордж прагне якнайшвидше здихатися цього бізнесу. Тож діяти треба негайно — протягом цього тижня він комусь та й продасть компанію.

Брайс так набридливо торочив своє, що вона не могла його більше слухати.

— Гадаю, за сорок мільйонів цю компанію — а вона, між іншим, без боргів — цілком імовірно буде придбати. Якби я лишень мав такі гроші!

Джинні надто довго думала над цією порадою Брайса — її випередив Ед Геллібартон, який спромігся за кілька днів нашкребти тридцять шість мільйонів доларів (а його фірма, що займалася цементуванням свердловин, переживала, до речі, аж ніяк не кращі часи) та купив компанію Джорджа Бравна. Через десять років Геллібартон, узявшись за будівництво баз для в’єтнамської армії, вийшов на річний прибуток у сімсот мільйонів доларів.

Навряд чи це було єдиною її помилкою в бізнесі. Утративши Генка, жінка ще дуже довго відчувала потребу по кілька разів обмірковувати абсолютно всі свої дії — неначе люди з її оточення лише тим і займалися, що оцінювали кожен її крок, кожне слово й навіть думку. Вона стала надзвичайно прискіпливою до себе: ось тут — не припуститися б якоїсь хиби; ось це рішення треба приймати, тільки ретельно зваживши всі «за» і «проти»; ось ці документи варто не просто проглянути, а дуже уважно прочитати; ніколи не можна припиняти думати. Украй зрідка траплялося таке, що вона вела ділову розмову, не прокрутивши заздалегідь у голові всіх своїх реплік. Бували такі моменти, коли Джинні переконувала себе в тому, що навіть у Генка все не виходило б так добре, як у неї. Однак іноді вона примушувала себе скинути рожеві окуляри й визнати, що їй як діловій жінці чогось бракує. Чого саме? А ось чого: усі чоловіки, яких вона знала, завжди були впевнені у своїй правоті, навіть коли насправді це було геть не так. Оце найголовніше, що вони вміють: бути впевненими в собі. Так уже влаштована чоловіча логіка: навіть якщо сам знаєш, що помиляєшся, доводь свою правоту ще завзятіше.

Усі навколо неї прагнули поживитися її грошима. Ті Джей Блок, співвласник кількох її нафтових свердловин, перемістився «для зручності» до Генкового кабінету. Вона мов у тумані підписала кілька нових угод про оренду: не мала-бо сил на те, щоб уважно їх прочитати. Генк завиграшки міг одночасно втримувати у своїй голові безліч усних домовленостей і стежити за величезною кількістю проектів стосовно них. А вона не могла. Їй було не до снаги з’ясувати, хто й у чому її обманює. Джинні двічі сплачувала одні й ті самі рахунки за обсадні труби й буровий розчин. А потім не могла второпати: чи то майстри з буріння її обкрадають, чи то постачальники обладнання (а може, і ті, й інші?). Кожен поспішав скористатися своїм шансом; вона відмовилася від багатьох пропозицій продати власний бізнес. Генкові сестри подали позов у суд: вирішили поборотися за право на володіння половиною компанії. Усі без винятку її підлеглі вважали, що вона тупа білявка, і тому не дуже квапилися виконувати свою роботу. Якщо ж і бралися до справи, то завжди робили все абияк. Мабуть, гадали, що вона не зможе відрізнити безперспективних свердловин від прибуткових, а якщо встряне в якийсь важливий проект — їй швидко набридне. На неї так і сипалися рахунки за ремонт обсадних труб та іншого обладнання, що з невідомих причин увесь час ламалося. Ну чому люди, які аж із шкури пнулися, аби догодити Генкові, не хотіли так само старанно працювати на неї?!

Видима річ, усі вони запевняли Джинні в тому, що це зовсім не так. І вона потроху стала підозрювати себе в параної чи навіть у тому, що їй уже клепки бракує. А може, вона просто не спроможна все встигати і їй краще продати компанію Ті Джей Блоку? Він чомусь уже давно поводиться так, ніби весь її бізнес належить йому… Їй здавалося, що геть усі знають щось таке, про що вона й гадки не має. Може, її телефон прослуховується?

Так чи інакше, а працівники Джинні, очевидно, і далі вважали себе підлеглими Генка. Що ж до неї, у їхніх очах вона була не ким іншим, як «безкоштовним додатком» до свого чоловіка. Звичайнісінькою красунечкою-домогосподаркою, яка замість того, щоб відкрити бутік чи катати людей за гроші на своїх конях, вирішила раптом погратися в нафтового магната.

І все ж таки, чи не перебуває вона й справді на межі психічного розладу? Чи не краще було б, залишивши все, повернутися разом із дітьми до ранчо?.. Коли вони з Брайсом їхали до ресторану, де збиралися пообідати, Джинні раптом передумала зупинятися й повела машину далі — за місто.

— Я все одно їсти не хотів, — ото й усе, що мовив юрист.

А вона все гнала машину вперед, допоки замість кам’яних мішків дорогу не оточили високі, гіллясті сосни й дуби.

— Мілтоне, хто з наших працівників точно не обкрадає мене?

Брайс мовчав так довго, що вона мимоволі подумала: чи він, бува, не є одним із отих любителів поживитися чужими грошима?

— Бад Леннінґ начебто чесний… — протяг нарешті юрист.

— Еге ж… А нічого, що він замовив чотири тисячі футів обсадної труби для свердловини завглибшки дві тисячі?

— Може, Ґордон Лайтл?

Мабуть, їй узагалі не треба було розпочинати цю розмову.

Брайс ретельно пригладив своє волосся.

— А як щодо містера Ті Джей Блока? — усе-таки спитала вона.

— Нормальний хлопець… Лише полюбляє дурити й обкрадати людей.