Розділ «Філіпп Майєр Син»

— Ну, це просто хвастощі…

— Та ні, він дійсно в це вірить. Ось чому я, власне, і не вийшла заміж. І не збираюся цього робити.

Я жалібно дивлюся їй у вічі.

Жінка ніжно цілує мене.

— Звичайно ж, для тебе я зробила б виняток.

Перевернувшись на бік, лягаю щокою їй на коліна та обіймаю за стан. Але вона раптом завмирає, наче забувши про те, що я поруч. Її погляд спрямований кудись удалину, немовби вона бачить за темним вікном щось таке, чого не бачу я. І ось нарешті чую її замріяний голос:

— Є ще одна історія…

Сталося це тут — у Південному Техасі. Жив собі молодий вакуеро — бідняк із бідняків, зате красень із красенів. І покохав він якось доньку одного багатого чоловіка, який розводив худобу.

Ця юна дівчина сяяла такою вродою, що аж боляче було дивитися. Ні на цьому, ні на тому березі річки не було такого синка заможного власника ранчо, який не намагався б залицятися до неї. Та вона, із серцем невинної дитини, мріяла тільки про одне — помчати неозорою прерією верхи на жеребцеві незвичайної краси, якого вона одного разу побачила в табуні мустангів. Цей чудовий, високий (мабуть, шістнадцять долонь) кінь білосніжної масті був дивовижним поєднанням витривалості строкатого поні й швидкості чистокровного скакуна. Ним, як і красунею-дівчиною, мріяв заволодіти кожен чоловік, який бачив його на власні очі або чув розповіді про нього. Та нікому ще не вдавалося й близько підійти до цього дивовижного мустанга.

Довідавшись про заповітне бажання своєї коханої, юнак-вакуеро вирішив здійснити його. Кілька місяців він, вистежуючи красеня-мустанга за слідами, вивчав його звички. Одного разу він іще з ночі прийшов на те місце, куди кінь удосвіта приходив на водопій. Зачаївшись, юнак дочекався слушного моменту й заарканив цю чудову тварину. Якими тільки ласощами вакуеро не частував жеребця: сливами, хурмою, грудочками пілончіло… Кілька тижнів знадобилося йому для того, щоб кінь перестав сахатися від його руки й дозволив себе погладити. Невдовзі мустанг привчився до недоуздка, а тоді й до сідла. Треба сказати, що юнак багато разів ставив ногу в стремено, та не сідав верхи — щоб не примушувати мустанга робити те, чого він іще не хотів. Але нарешті настала мить, коли жеребець перестав боятися й цього. Отож, дикий кінь став зовсім ручним, але дух його залишився вільним і гордим.

Об’їздивши жеребця, вакуеро гарненько почистив його, а тоді під’їхав на ньому до самісінького вікна своєї коханої. Побачивши юнака, який зміг приручити такого дорогого її серцю мустанга, дівчина зрозуміла, що зустріла майбутнього супутника свого життя. Закохані дозволили собі лише один поцілунок: хотіли-бо, щоб найголовніше сталося тільки після весілля.

На жаль, їхня зустріч не минула непомітно для лихих очей — усе бачив бридкий жирний синок багатенького американця. Адже він, коли не ґвалтував на батьковому ранчо гарненьких молоденьких служниць, приходив сюди, щоб спостерігати за тим, як роздягається найвродливіша дівчина в Південному Техасі. Що він робив із собою під час цього, ти, я гадаю, зрозумієш і так.

— Ти, напевно, від матері чула цю історію?

Марія, нічого не відповідаючи, просто веде далі:

— Товстун побіг до свого татуся — поскаржитися, що така красуня скоро вийде заміж за якогось там вошивого мексиканця. І вони вирішили влаштувати засідку.

Американці взяли спеціальні рушниці, з яких можна влучити в ціль із дуже далекої відстані, та зачаїлися, чекаючи слушного моменту. Тож юнак-вакуеро був убитий пострілом у спину. А ті двоє до кінця своїх днів розповідали всім про те, як влучно вони вистрелили тоді в злодія-мексиканця.

Ось тільки до трупа юнака їм спочатку не вдалося наблизитися — білий мустанг мало не повбивав їх копитами. Та вони знову вистрелили зі своїх рушниць. А вже мертвому вакуеро відтяли голову.

Коли красуня дізналася, що її коханий уже не повернеться до неї, вона застрелилася з батькового пістолета. Однак Господь зробив так, щоб трагічна загибель не розлучила цих прекрасних і благородних створінь. Тому щоразу, як місяць уповні, привид юнака-вакуеро з’являється перед людські очі. Він, тримаючи свою відрубану голову в руках, скаче цілісіньку ніч верхи на привиді білого мустанга, сподіваючись на те, що колись-таки знайде примару своєї судженої.

— Здається, ти дещо перекрутила в цій історії, — зауважую я.

— І що ж саме?