Розділ «Філіпп Майєр Син»

— Джефферсон Девіс — це ще не Техас, — зауважила вона.

— Краще не кажи так.

— Та хто мене тут почує?

— Та хоча б я.

— Не будь дурником. За Техас іще варто було б воювати, але не за рабовласників. Хоч я й не впевнена, що тепер між першим і другим є бодай якась різниця.

— Ти ба, у цьому будинку мешкає фрі-сойлер…

— Я своєму батькові так і сказала: він один із боягузів, через яких експлуатацію людини людиною в нас досі не скасували. Усе було б зовсім інакше, якби вони активно виступали проти рабства, і ще — якби такі, як ти, не йшли на війну захищати рабовласників. Хоча тобі просто не залишили вибору. То ти хворий на сифіліс, чи що?

— Аж ніяк.

— Коли я була ще дванадцятирічним дівчам, батько заборонив мені навіть дивитися у твій бік.

— То це він сказав тобі про сифіліс?

— Еге ж. Мовляв, подивися це слово в словнику Джонсона — побачиш портрет Ілая.

На якийсь час запала тиша.

— Та мені ж просто захотілося тебе подражнити, — знову заговорила вона. — Якщо ж серйозно, мені просто цікаво. Зважаючи на твою історію життя…

— Та не хворів я ніколи на той сифіліс!

— А я все одно пересплю з тобою, навіть якщо ти брешеш. Я ж кохаю тебе. А із цієї війни ти можеш і не повернутися.

Я навіть не знав, як на це реагувати.

— Скажи щось, — мовила красуня. — Ти мене кохаєш?

— Боже милий! — пробелькотів я.

— Та жартую я, — зітхнула вона. — Піду вже, мабуть…

— Щоб ти знала, я доживу до глибокої старості.