Після вечері Пол із Клінтом пішли до бібліотеки — пограти в карти. А Джинні попрямувала до своєї тераси, де любила спати теплими ночами. Тільки-но вона влаштувалася на ліжку з книжкою, помітила темну постать, яка спускалася з пагорба, — сутулу й похнюплену. Та це ж Джонас!
Навіть згадуючи події цього вечора потім, Джинні не могла зрозуміти, чому вирішила піти за ним. Так чи інакше, вона теж спустилася з пагорба, до самісіньких стаєнь, і присіла в тіні під стіною, чекаючи, що буде далі. Ага, вікно засвітилося. Може, у Джонаса там — побачення з дівчиною? (Цікаво, хто ж вона?) Ні, Джинні помилилася: її брат прийшов до стайні, щоб вивести звідти коней. Ударив долонею по крупу одного, другого… і ось уже всі вони побігли до пасовиська, немовби розчиняючись у нічній темряві.
Дівчинка, підібравшись іще ближче, спостерігала за Джонасом крізь шпарку в дерев’яній стіні. Хлопець, зійшовши на горище, де зберігалося сіно, скидав оберемки один за одним донизу. Коли назбиралася вже чималенька купа, він зліз і вилив на неї цілий глек сирої нафти.
— Що ти робиш? — вигукнула дівчинка, розчахнувши двері.
Джонас озирнувся, і вона вийшла на світло.
— Джинні… — спантеличено пробелькотів він.
— Що це ти робиш? — знову спитала вона.
— Намагаюся вирватися на волю. Це єдиний спосіб.
Джинні лишень мовчки витріщилася на нього.
— Це через батька, — стенув плечима хлопець. — Я хочу з’ясувати, як він чинитиме, коли моє перебування тут стане обходитися йому надто дорого. Адже гроші — це єдине, що справді може зачепити батька за живе. Можеш просто зараз бігти до нього й усе розповісти, бо мені байдуже.
— Я нікому нічого не скажу.
— Тоді піди-но перевір, чи всіх коней я вивів зі стаєнь. Бо я щось ніяк не можу з думками зібратися.
Дівчинка так і зробила — зайшла всередину й перевірила кожне стійло.
А потім спостерігала крізь відчинені двері, як її брат майструє з палиці й старої сорочки смолоскип, занурює його в нафту, запалює й кидає на купу сіна. Полум’я одразу розгорілося, та так, що аж загуло-зашуміло. І хлопець, вибігши за двері, зачинив їх, а тоді взявся разом із Джинні підійматися на верхівку пагорба. І вже звідти двоє підлітків спостерігали за тим, як усередині стайні розгоряється вогонь; це було схоже на схід маленького сонця. Коли з усіх шпарин дерев’яної споруди повалив, зливаючись із нічною темрявою, чорний дим, вони підвелися, і Джонас пригорнув сестру до серця. Узявшись за руки, обоє тихенько попрямували до батькового дому.
Розділ 69
Улісс Ґарсія
Його обличчя чисто поголене, волосся ретельно зачесане. На ньому — новісінькі брюки й сорочка; чоботи начищені до блиску. У його руках — шкіряна тека зі свідоцтвами про народження, на поясі — прадідів кольт (він уже давно зламався, але гравіювання «П. Мак-Каллоу» — цілком розбірливе).
Юнак заходить на простору терасу, шукаючи стару господиню. І бачить розчинені скляні двері.
А ось і вона — сидить у кріслі й читає.
— Ви, мабуть, Долорес шукаєте? — запитала стара, кивнувши йому (мабуть, упізнала).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 267. Приємного читання.
TextBook