Філіпп Майєр Син

Син

— Але вони чомусь тобі подобаються. Гаразд, я уявлятиму їх замість коней — незважаючи на те, що вони волохаті, смердючі, незграбні та ще й рогаті.

— Вони завжди жили на цій землі.

— А мені уявляється, що дикі коні — теж. Якщо це не так, то і я тут не жила. А якщо мене тут ніколи не було, то й тебе теж… І чому у твоїй уяві живуть лише бізони та зажурені індіанці?

— Вони недовго там проживуть, оскільки з’явиться стрункий красень-іспанець верхи на чистокровному скакуні й перестріляє їх усіх.

— Як на мене, ти маєш рацію. Я просто лицемірка.

Ніжно цілую її в шию.

— Мій тато казав, що не всі мустанги тут вимерли, — веде далі Марія. — Він часто помічав на наших землях сліди непідкованих коней.

— Цілком імовірно.

— Колись я так мріяла побачити їх!

Пригадую всіх мустангів, яких ми колись перестріляли. Але Педро теж таке робив, як і решта.

Роззираюся навколо. Біля підніжжя пагорба тече струмок, що впадає в Ріо-Браво. Уздовж нього буяють зеленню різноманітні дерева: хурма, каркас, горіх-пекан, кедровий в’яз… Чую пронизливі крики сойок.

Ми кохаємося серед білого дня, незважаючи на те, що бачимо вдалині людей, які працюють на полях біля річки. Марія каже, що звідси вони — наче мальовнича картина. А я подумки співчуваю цим трудівникам.

— Ти певен, що хочеш бути саме зі мною? — перериває мої думки її голос. — Я оце подумала, що тобі краще підійшла б якась революціонерка.

Я лише цілую її у вуста.

— Здається, я стаю старою й сентиментальною, — зітхає вона.

— Але ж ти молодша за мене!

— Як-то кажуть, сорок літ стане — жінка в’яне… Та не дивися так на мене. Я не виняток… Треба, мабуть, віднести наше вино до струмка, щоб не нагрілося на сонці.

Вона підводиться, бере пляшки й спускається з пагорба, не одягнувшись і не взувшись. Я непокоюся — ще колючку в ногу зажене. Та ні: її стопи твердіші, ніж мої. Проводжаю поглядом її тендітні стегна, шрами на спині, гладеньке чорне волосся.

Минає кілька хвилин — мабуть, вона вирішила справити нужду. Та час плине й далі, а її все немає й немає. Я схоплююся з місця. Узутися? Ні — якщо я голий, то вже піду босий. Треба таки було взутися, бо повзеш, мов черепаха, боячись наступити на змію чи колючку… Таж ось вона, Марія — лежить собі в бухточці, заплющивши очі від задоволення. Темні струмені чудового розпущеного волосся контрастують із її білою шкірою; камінці на дні струмка — ще біліші. Я заходжу у воду і ступаю три чи чотири кроки. Аж тоді Марія розплющує очі й помічає мене.

— Я завжди полюбляла природу, — жестом запрошує вона мене лягти поряд.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 215. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи