Філіпп Майєр Син

Син

Він лежав у кузові — блідий, із заплющеними очима. Сорочка — просякнута кров’ю (на всій поверхні машини було повно темно-червоних відбитків рук). Поряд із ним сидів іще один чоловік, який, обіймаючи його, заливався слізьми.

«Усе гаразд, — подумки заспокоювала себе Джинні. — З нього витекло значно менше крові, ніж лишилося всередині».

Вона залізла в кузов, де абияк валялися вбиті куріпки. Той чоловік усе ніяк не хотів випускати Генка зі своїх обіймів.

— Любий! — покликала вона. — Любий, ти чуєш мене?

Очі Генка так і залишалися заплющеними. Під безупинні голосіння його супутників Джинні нахилилася й прошепотіла йому в самісіньке вухо:

— Генку, це я! Ну ж бо, подивися на мене…

Він почув її; спромігся навіть розплющити очі. Уста його заворушилися, та раптом — застигли. І погляд — теж…

Мисливський собака Генка не встиг попрощатися з ним — спізнився на якісь кілька секунд (він біг за авто і, звісно ж, відстав). Пойнтер стрибнув у кузов і оглушливо загавкав, став лизати Генкове обличчя й тягнути його зубами за сорочку. Усе було марно: його господар уже не міг прокинутися. Утім, собаці не поясниш цього й жодними вмовляннями не змусиш дати мерцю спокій.

— Та заберіть же його! — не витримала Джинні. — Заберіть хтось цього чортового пса!

Пойнтер укусив когось за руку й знову заходився несамовито гавкати й вилизувати обличчя мертвого господаря. Нарешті його все-таки відтягли геть від машини.

— Тихше, — почувся чийсь голос. — Шшшш-шшшш-шшшш…

Джинні тоді так і не зрозуміла, кого це намагалися заспокоїти — її чи Генкового собаку.

«Ні! — одна-однісінька думка пронизувала її мозок. — Ні, ні, ні!»

Жінка бажала єдиного — щоб потік думок припинився. А ще краще було б, якби її хтось прибив іще до того, як вона глянула у вікно й побачила те авто. Пойнтер відтоді ходив за нею скрізь, мов прив'язаний. Він прожив іще вісім років, а коли помер, Джинні відчула себе такою розчавленою горем, що надовго втратила здатність займатися своїм бізнесом. Неначе вдруге пережила смерть свого чоловіка.

Генк був справді визначною людиною. Про таких кажуть «у ньому горить іскра Божа». Біль утрати був схожий на чиюсь могутню руку, що безжально здавлювала її шию. Людські голоси наче й доносилися до її вух, та Джинні їх не чула — немовби сиділа глибоко під водою. Треба подумати про щось інше… Їй боляче — отже, вона досі жива. Мимоволі згадалися чиїсь слова про швидкоплинність життя. Мовляв, це схоже на політ метелика до свічки: ось — мить, коли ти летиш, а ось — уже й кінець. Чи справді це так? Вона не знала.

«Я не хочу його забувати! — пульсувала в голові одна-єдина думка. — Я пам'ятатиму, пам'ятатиму, пам'ятатиму…»

Розділ 45

Щоденники Пітера Мак-КАллоу

22 липня 1917 року

На пасовиськах Рейнолдсів і Мідкіффів стали бурити свердловини. У містечку не зосталося жодної вільної кімнатки. Бурхливий людський потік на вулицях поволі просочується крізь нагромадження вантажівок і возів з обладнанням для буріння; люди ночують абиде: хто — в наметах, а хто — і просто неба. Ба навіть свині нашого «всіма шанованого» Ніла Ґілберта потерпають від нафтового буму: адже їхній господар здає хлів — мов апартаменти — в оренду, стягуючи з людей по вісімдесят доларів за тиждень. Звісно ж, я очікував, що наша приголомшлива удача розгніває всіх довколишніх. І, певна річ, помилявся, бо вони вважають наше везіння мало не власним. Наче здавати в оренду свинарник — це те саме, що нажити кілька мільйонів доларів на добуванні нафти.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 213. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи