Спустившись на перший поверх, я побачив Консуелу, яка, стоячи на порозі вітальні, спостерігала за Марією. Угледівши мене, служниця розвернулася й квапливо пішла геть — наче я застав її за якимсь ганебним заняттям.
Марія грала на піаніно. Мої кроки вона, мабуть, почула, бо сіла рівно, наче стрýнка, і трошки збилася з мелодії. Та потім — стала далі грати, наче мене там і не було. Її волосся розсипалося по плечах (я помітив, яка тоненька в неї шия — усі хребці можна порахувати). Що саме вона грала — я не знав. Але все-таки зміг визначити, що це був якийсь старовинний твір — чи то німецького композитора, чи то російського. Я зупинився за кілька кроків від Марії, та вона все грала, не обертаючись. Тож, постоявши за її спиною ще деякий час, я пішов до кухні.
— Мені готувати сніданок для неї? — глянула мені в очі Консуела.
— Авжеж, — ствердно кивнув я. — Кава є?
— Так, але фріо.
Я все одно налив собі чашку.
— Ваш батько знає? — запитала вона, нарізаючи нопаль.
— Незабаром дізнається.
— То вона тут гостя чи?..
— Авжеж, гостя.
Я подумав про те, як добре вона знала родину Ґарсія. Так чи інакше, вони були заможними, а Консуела — проста служниця. Я заметушився — сонце вже дві години як зійшло, його яскраві промені наповнювали будинок світлом, а крізь вікна в нього проникало тепле повітря, і мені давно був час іти працювати. Швиденько вийнявши з холодильника кілька шматків баранини, я взяв тортилью й загорнув усе це в серветку.
— Дайте-но підігрію, — мовила Консуела.
— Мені вже треба йти, — відповів я. — Побачимося ввечері.
— Спостерігати за нею?
— Ні. А якщо попросить щось — дай.
Додому я повернувся дуже пізно — коли Консуела вже точно мала піти спати до своєї халупи. На кухні ще не вивітрилися запахи їжі, проте посуд був уже вимитий та розкладений по місцях. Марія, сидячи за столом, читала «Віргінця» Вістера.
— Тобі подобається ця книжка? — спитала вона.
— Досить непогана.
— Авжеж. От тільки сюжет — чистісінька вигадка: сильний білий чоловік оселяється на диких, незаселених землях та самостверджується. Такого ніколи не було насправді.
Запала тиша. Нарешті я, не витримавши, мовив:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 140. Приємного читання.