Філіпп Майєр Син

Син

— Усе одно — це обійдеться значно дешевше, ніж порожня діра замість свердловини з нафтою.

День скінчився, і вона лягла спати у своїй кімнаті, а він — у своїй. З одного боку, вона не хотіла, щоб у нього виникли непристойні думки, а з іншого — усе ж таки бажала цього. Тож не зачинила дверей і навіть залишила вузеньку щілинку — раптом він прийде. Та це, звичайно, було цілковитим безглуздям: він же й гадки не мав, де саме її кімната. Невже він шукатиме в непроглядній темряві величезного будинку спальню, розташовану невідомо де?

— Ти шльондра, Джинні, — вимовила вона сама до себе вголос.

А все ж таки — уже два роки її взагалі не торкався жоден чоловік.

А її мама, між іншим, у дев’ятнадцять років уже мала дітей…

Майже всю ніч вона пролежала з розплющеними очима. У її уяві одна за одною вимальовувалися картини можливого майбутнього з Генком. Ось вона стоїть поряд із ним у церкві, вбрана у весільну сукню. А ось — інший варіант: він отримує від неї все, що хотів, а тоді — покидає назавжди (та нехай навіть і так — тільки б грубої сили не застосовував). От же ж пощастило чоловікам — розважаються з жінками, де й коли захочуть. А вона дожила майже до двадцяти років, а досі незаймана й не має кращих перспектив, ніж спати на самоті в порожньому крилі свого будинку. Збагнути хоча б, що коїться в голові того Генка: він же начебто поводиться так, ніби вона йому подобається, проте іноді — каже таке, ніби терпіти її не може. Навіть думати про це — просто нестерпно. Скоріше б уже світанок!

Розділ 30

Щоденники Пітера Мак-Каллоу

22 червня 1917 року

Я завмер біля відчинених дверей, очікуючи, що Марія вийме з кишені пістолета чи кинеться на мене з ножем. Та вона теж завмерла на місці, і тому я зміг добре роздивитися її. Невеличка на зріст (а мені вона чомусь запам’яталася вищою, ніж є насправді), вдягнена в жалюгідне дрантя. Худюща, мов той скелет; на обличчі — сліди чи то від падіння, чи то від ударів. Марія стояла, безсило опустивши руки: видавалося, що їй несила їх здійняти.

Скільки їй років? Певно, тридцять три чи тридцять чотири. Та ні — минуло ж іще два роки… Мені вона запам’яталася вродливою дівчиною — низенькою, з чудовими карими оченятами. А тепер я дивився в обличчя жінці, яка на вигляд була не молодшою за свою матір. До того ж враження посилювалося через те, що її зламаний ніс неправильно зрісся.

— Я навідалася до свого будинку, — вимовила тим часом вона, — бо думала, що там досі лежить моє свідоцтво про народження. На кордоні ж не вірять, що я маю американське громадянство.

Я відвів від неї погляд, подумавши, що її вимова — вона ж чотири роки провчилася в жіночому коледжі — аж ніяк не відповідає зовнішньому вигляду.

— Із цим, напевно, були проблеми, — промимрив я, маючи на увазі пошуки свідоцтва про народження.

— Авжеж.

Ніяк не наважувався подивитися їй у вічі.

— Я дуже голодна, — мовила тим часом вона. — На жаль…

Підвести на неї погляд досі не вдавалося. Запала тиша, і я зрозумів, що вона чекає на мою відповідь.

— Краще зайду до Рейнолдсів, — почувся нарешті її голос.

— Ні, — вичавив я із себе. — Заходь, я тебе нагодую.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 137. Приємного читання.