Вона лишень похитала головою.
— Мені від тебе нічого не треба! — додав я. — Я прошу тебе залишитися — і все!
— Вирішив для різноманітності зробити щось хороше?
Марія кинула погляд на мене, потім похитала головою, а тоді подивилася кудись удалину. І я зрозумів, що вона виглядає звідси свій рідний дім. Тільки б не зістрибнула з даху.
— Сьогодні на кухні, — сказала вона, — коли ти розвернувся до мене спиною, я подумала про те, чи не спробувати мені перерізати тобі горлянку отим ножем. Я порахувала, скільки до тебе кроків, і стала думати над тим, що робитиму, якщо ти раптом озирнешся.
— Не йди…
— Ти не знаєш, про що просиш, Пітере, — мовила вона, похитавши головою.
24 червня 1917 року
Трохи про новини, котрі не стосуються Марії. Вакуерос кажуть, що через шум бурової установки ми не матимемо цього року належного приплоду від худоби.
Пішов до батька, щоб запитати, як глибоко він збирається бурити. У відповідь почув: «До центру Землі!» Я нагадав йому, що наші водоносні пласти залягають неглибоко, і ця вода — найкраща в цій частині Техасу. Якщо ж у воду потрапить нафта — нам гаплик. А він відповів, що майстри, яких він найняв, дуже добре знають свою справу. І це — про отих вічно п’яних гавриків, які мають вигляд не охайніший, ніж свині!
Певно, ми вступаємо в епоху, коли людське вухо взагалі припинить розрізняти звуки. Сьогодні я майже не чув шуму бурової установки. А чого ще я не чую?
Повернувшись увечері додому, я вчув звуки піаніно ще до того, як дійшов до дверей вітальні. Скинув черевики й залишив їх за дверима — щоб Марія нічого не почула. Тихесенько-тихесенько відчинив і зачинив двері, а тоді — улігся на дивані й став слухати музику. Коли ж розплющив очі — побачив, що вона стоїть наді мною. На якусь мить я уявив її такою, якою запам’ятав років десять тому — кругловидою, з лагідними карими оченятами. Поглянув на її руки — ні, ножа немає.
— Я йду вечеряти, — мовила вона.
— Сама?
— Мені байдуже.
Марія підігріла те, що залишила нам Консуела. Коли ми поїли, я знову спитав її, що вона запам’ятала з подій того дня.
Вона вдала, що не почула цього запитання.
— Не заперечуєш, якщо я ще чогось поїм? Просто не можу припинити думати про їжу.
— У холодильнику повинно щось бути, — сказав я.
Марія вийняла звідти шматок холодної курятини й заходилася їсти. Було добре видно, що вона докладає неабияких зусиль, щоб стежити за своїми манерами. Наче й не їла тієї вечері (а мені ж її цілком вистачило, щоб насититися).
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Син» автора Філіпп Майєр на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Філіпп Майєр Син“ на сторінці 142. Приємного читання.