Розділ «Філіпп Майєр Син»

— У чому саме?

— А це, я гадаю, ми ще з’ясуємо.

Але тільки-но юнак сів за кермо — начисто, мабуть, забув про цю розмову. Дивився він куди завгодно — уперед, ліворуч, праворуч, — але тільки не на Джинні. І вона подумала, що, найпевніше, перебрала з прямолінійністю. І бовкнула таке, через що в нього точно склалося про неї хибне враження. Відчай охопив її з такою силою, що вона ні сіло ні впало вимовила:

— Я ще ніколи не була близька з чоловіком. Це я кажу на той випадок, якщо ви щось не те про мене подумали.

Він зареготав було, та стримався.

— Я не хочу, щоб у вас про мене склалося неправильне враження, — повторила вона.

— А ви, я бачу, не дуже-то й звикли до розмов із людьми, га?

Дівчина мовчки втупилася у вікно. Невже вона зараз розплачеться, мов ідіотка?

Аж тут він, на якусь мить стиснувши її руку у своїй, мовив:

— Не переймайтеся. Щоб ви знали, я такий самий.

Цілісінький день вони їздили туди-сюди територією ранчо. Генк час від часу різко гальмував, а тоді вискакував із машини та вилазив на дах кабіни.

— Що ви шукаєте? — нарешті поцікавилася Джинні.

— Вертикальне оголення породи. Та тут хіба щось угледиш… І звідки вони беруться — ці кляті чагарники?

— Вони ростуть скрізь.

— То я ж про те й кажу.

— Ні, я маю на увазі — не тільки на території нашого ранчо.

— Ще й бінокля свого забув, — пробурчав він, далі зосереджено роздивляючись місцевість. — А ви дуже чутлива людина, як на землевласника.

Вона промовчала.

— Принаймні тут у вас — непогані дороги, — заговорив Генк після паузи. — Кожен другий раз, коли я бурив свердловини в Техасі, мені доводилося ще й розчищати по три милі чагарників.

— Я вважаю, нам треба бурити біля тих ділянок, де хазяйнують «Гамбл Ойл».