Розділ «П’ята ніч. Остання ніч Каравалу»

— Ні, — вигукнула Скарлет. Я не...

Попереджувальний погляд змусив її замовкнути: «Ще одне слово, і забудь про мої гарантії».

Але ж усі його обіцянки пусті! Вона дурепа, котра повірила його словам. Легенда змусив її підійти до краю, аби відштовхнути ще далі від Телли, спантеличити її сестричку, котра прибігла на крик із мотузкою.

— Скарлет, благаю, не стрибай! — обличчя Телли покрилось червоними плямами.

— Я не збиралась стрибати, — сказала Скарлет.

— Пробач, вона переконала мене відпустити себе, — вів Легенда. — Потім додала, що як стрибне, то нарешті збудиться від сну і гра завершиться.

— Даніеле, це не твоя провина, — сказала Телла. — Скар, будь ласка, відійди від краю.

— Він бреше! — репетувала Скарлет. — Це він змусив мене підійти до краю. Сказав, що як я це зроблю, він тебе не скривдить, — Скарлет занадто пізно збагнула, що цими словами стала ще божевільнішою в очах сестри. — Телло, прошу тебе, ти ж мене знаєш. Знаєш, що я б на це не пішла.

Телла прикусила нижню губу. Здавалось, вона розривалась, адже десь глибоко всередині вірила, що сестра не була самовбивцею.

— Я люблю тебе, Скар. Та я знаю, що гра робить дивні речі з людьми, — Телла простягнула скручену мотузку Легенді. Він драматично опустив голову, ніби й самому боліло.

— Ні, — Скарлет хотіла ступити крок назад, однак край був одразу за спиною. Жорстока ніч готова була поглинути її, якщо вона впаде. Натомість Скарлет рвонула вперед, намагаючись втекти від Легенди, однак він рухався як гадюка. Однією рукою він схопив її зап’ястя, а другою штовхнув на стілець.

— Відпусти мене, — Скарлет спробувала копнути його ногою, проте Телла стояла поруч і намагалась зв’язати їй щиколотки, тоді як Легенда прив’язував руки та тулуб до стільця. Скарлет відчувала подих Легенди на своїй шиї, поки він шепотів тихенько, щоб не почула Телла:

— Зачекай лиш трішки, і побачиш, що я зроблю далі.

— Я тебе вб’ю — закричала Скарлет.

— Може, дати їй заспокійливе? — запитала Телла.

— Ні, гадаю, цього буде досить, — Легенда так туго затягнув останній вузол, що в Скарлет аж сперло дихання.

Раптом двері відчинилися і Легенда знову вдягнув свою маніакальну посмішку — увійшов батько з графом Ніколасом Д’Арсі. Губернатор рішуче крокував вперед, високо піднявши голову й розправивши плечі, ніби був почесним гостем. Графа, здавалось, цікавила лише одна людина — Скарлет.

— Телло! — запанікувала Скарлет.

— Що вони тут роблять? — вперше і на обличчі Телли читався страх.

— Я запросив їх, — Легенда великодушно махнув рукою Скарлет, яка намагалася розплутати мотузку, поки двоє чоловіків підходили ближче.