Розділ «П’ята ніч. Остання ніч Каравалу»

— Бачите, з яким натхненням вона виконує мої прохання? — проворкотів їй Легенда на вухо.

— Будь ласка, — просила Скарлет, — залиште її у спокої. Я зроблю все, що ви побажаєте, тільки пообіцяйте, що не чіпатимете її. Якщо хочете, щоб я стрибнула з балкона, я стрибну. Тільки не кривдьте її!

Вправним рухом Легенда повернув Скарлет обличчям до себе. Бліда шкіра та безумні очі.

— Стрибнете замість неї. Готові розбитися на смерть? — він відштовхнув її. — Тоді вперед. Стрибайте.

— Ви хочете, щоб я стрибнула просто зараз?

— Не зараз, — куточки його губ смикнулись — спроба зобразити посмішку. — Я б не запрошував вас на її похорон, якби планував вашу смерть сьогодні. Підійдіть до краєчка балкона, максимально близько.

Скарлет не здатна була мислити тверезо. Їй раптом стало цікаво, чи не те саме відчуває й Телла до Легенди. Спантеличення та дурман.

— Якщо я це зроблю, обіцяєте, що й пальцем не зачепите моєї сестри?

— Даю слово, — Легенда схрестив блідий палець над серцем. — Якщо підійдете до краю балкона, присягаюсь своїм неймовірним життям більше не чіпати вашої сестри.

— І пообіцяйте, що й інших залишите у спокої.

Легенда звів очі на Скарлет від розірваного рукава до голих п’ят.

— Ви не в тому положенні, щоб торгуватись.

— У такому разі, чому ви зі мною торгуєтеся?

— Хочу побачити, як далеко ви можете зайти, — його голос став солодкавий, а в погляді читався виклик.

— Якщо не зробите цього, то вже ніколи її не врятуєте.

Для Скарлет ці слова звучали так: «Як не зробиш цього, то не так то й сильно ти її любиш».

Скарлет рішуче ступила до краю балкона й відчула, як нічне повітря обдало холодом стопи. І хоч Скарлет ніколи не боялась висоти, поглянувши вниз, вона відчула запаморочення. Цятки світла, плями людей, тверда земля, котра не буде милостивою, коли вона...

— Стій, — здійняв лемент Легенда.

Скарлет завмерла, однак Легенда продовжував грати свою роль, вдаючи жах.

— Донателло, хутчіш, твоя сестра намагається стрибнути.