Розділ «П’ята ніч. Остання ніч Каравалу»

— Вірю, що ти пережила справжнє божевілля, але тепер усе позаду. То все була омана, — Телла ніжно прибрала темну прядку з обличчя Скарлет. — Тобі більше нічого хвилюватися, сестричко. І, — вона додала, — батько заплатить за всі свої гріхи. Щовечора я молюся, аби спустився янгол і відрубав йому руки, аби він більше не зміг нікого скривдити.

— Не думаю, що цим займаються янголи, — пробурмотіла Скарлет.

— Можливо, не ті, що живуть на небі, проте існують різні види янголів, — Телла відступила. Рожеві губи вигнулись у посмішку, сповнену надії.

— Не кажи, що плануєш самостійно відрубати йому руки.

— Гадаю, вже завтра батьківські руки не будуть більше проблемою, принаймні не для нас, — очі Телли спалахнули небезпекою. — Я ж тут не сама сиділа увесь цей час. Я познайомилася з деким. Він знає все про батька і пообіцяв про нас дбати. Обох, — Телла засвітилась яскравіше за сяйво свічки чи сонячний зайчик од скельця. Радість, котра могла означати лише одну жахливу річ.

Коли Телла вперше вимовила слово «нудно», Скарлет сподівалася, що Легенда не застосував на ній свої чари. Однак слова та очі сестри свідчили про те, що Легенда й тут доклав зусиль. В очах сестри не лишилось і крихти розсудливості. Телла стояла замріяна чи то від закоханості, чи то від безуму.

— Ти не можеш йому довіряти, — зауважила Скарлет. — Невже ти не чула, що я тобі щойно сказала? Легенда ненавидить нас. Він убивця!

— А хто каже щось про Легенду?

— А ти хіба не про нього?

— Я навіть ніколи його не бачила, — на обличчі Телли з’явилася глумлива посмішка.

— Але ти ж була у цій башті. Його башті.

— Знаю, — погодилась Телла. — І ти навіть не уявляєш, як же мене дратувало, що всі внизу, а я оце стовбичу тут, — сестра гнівно окинула поглядом балкон без поруччя.

Вони стояли за кілька метрів від краю, проте Скарлет не мала й миті спокою. Стрибнути вниз було дуже легко. Можливо, Легенда не спокусив Теллу, але ж він підіслав до Скарлет Данте і Джуліана, от і для Телли він підібрав шанувальника — ідеального хлопчину, здатного звести сестру з розуму.

— Як його звати? — поцікавилась Скарлет.

— Даніель де Інгл, — проголосила Телла, — позашлюбний син лорда Північної імперії. Правда, це неймовірно? Тобі сподобається, Скар. У них там замки, рови й башти і купа всілякої дивини.

— Але якщо ти увесь час була тут, як же ви зустрілись?

— Я не увесь час тут просиділа, — щоки Телли трішки зашарілись. Скарлет пригадала голос чоловіка, який линув з Теллиної кімнати в кінці першої ночі. — Я була з Даніелем, коли мене викрали для гри. Він, взагалі-то, намагався від них відбитись, проте його забрали також, — вона всміхнулась, ніби це була найбільш романтична пригода, котру коли-небудь їй доводилось пережити.

— Телло, це все неправильно, — промовила суворо Скарлет. — Ти не можеш закохатись у першого-ліпшого.

Телла тремтіла, щоки гнівно спалахнули:

— Я знаю, тобі довелось чимало пережити, тому я не попрікатиму тебе тим, що ти збиралася побратися з людиною, якої навіть не бачила.