Розділ «Ніч перед Каравалом»

Він відійшов од водограю. Яскраві вогні маєтку з башточками засяяли знову, але на плечах Скарлет осів холодок. Ось чому він так добре тут орієнтувався! Не дивно, що з першої миті, як вона побачила його на Трісді, вже знала, що йому не можна довіряти. Схоже, за подарованим одягом від Легенди він приховав набагато більше, ніж вона могла подумати.

— То он чому ти допоміг нам із сестрою потрапити на острів? Ти хотів ще раз зіграти?

— Ти мені повіриш, якщо я скажу, що зробив це тільки для того, щоб врятувати вас од вашого батька?

Скарлет заперечно похитала головою.

Стенувши плечима, Джуліан відхилився назад, зняв краватку й жбурнув її через плече Скарлет. Судячи із слабкого сплеску, вона опинилась у водограї.

Картина вимальовувалася. Тепер зрозуміло, чому він був таким самовпевненим, чому на острові ніщо його не дивувало.

— Ти так на мене дивишся, ніби я скоїв злочин, — сказав Джуліан.

Скарлет знала, що не варто засмучуватись, бо вони ніхто одне для одного. Однак вона терпіти не могла, коли її вводили в оману. Їй ці брехні вже в печінках сидять, не життя, а суцільний обман!

— І яка ж твоя причина повернення на Каравал?

— А хіба має бути причина? Хто ж не хоче побачити чарівних артистів Каравалу? Чи виграти один з призів?

— Чомусь я тобі не вірю, — вона могла припустити, що це через цьогорічний приз — бажання. Але шосте чуття підказувало, що це не так. Бажання — дещо незвичайне, воно потребує віри, а Джуліан належить до тих людей, що вірять лишень в очевидне.

Щороку гра змінювалась, та за чутками, були певні незмінні моменти. Наприклад, пошуки призу, зазвичай то був магічний предмет — корона, скіпетр, обручка, дощечка для письма чи кулон. Переможців минулих років запрошували долучитися до гри знову, та ще й дозволялося брати із собою гостя. Але такий варіант зовсім не для Джуліана, бо ж він має неабиякий хист знаходити людей, котрі самі приведуть його у гру.

Якщо Скарлет не була впевнена, що вірить у здійснення бажань, то годі було повірити, що Джуліан — мрійник. Ні, на цей острів привела його не мрія про бажання, не магія і не фантазії.

— Скажи, чому ти тут? — запитала Скарлет.

— Повір, тобі ліпше не знати правди, — Джуліан удав стурбованість. — Це лише зіпсує розвагу.

— Ти так кажеш, бо уникаєш правди.

— Ні, ягідко. Цього разу я кажу правду, — він пильно поглянув на Скарлет, і їй довелося докласти чимало зусиль, щоб витримати цей непохитний погляд. Вона затремтіла від думки, що той лійкуватий моряк з човна лишень вдавав із себе такого, і скоріше за все, у разі потреби він і далі б грав цю роль, роль хлопчиська, який випадково зустрів її з сестрою, а на гру потрапив зовсім випадково. Їй раптом здалося, що він прагнув донести до Скарлет, що не надто вже проста його історія, але розповісти цього не міг.

— Я не збираюсь із тобою сперечатись, ягідко, — відказав Джуліан, випроставшись та потягнувшись, а потім пересмикнув плечима так, ніби йому щойно на думку спало несподіване рішення. — Повір, коли я кажу, що маю причини потрапити до того будинку, то це так і є. Якщо хочеш повернутися і здати мене, я тобі не перешкоджатиму і ні в чому тебе не звинувачуватиму. Навіть попри те, що врятував тобі сьогодні життя.

— Ти це зробив, бо я була твоїм квитком у гру.

— Ти справді так вважаєш? — здавалося, Джуліан образився.