Розділ «Острів Трісда»

Світло ламп більше не осяювало квитки. Надпис зник, і вони знову набули звичного вигляду.

— Телло, ми не можемо. Це занадто ризиковано. Якщо спробуємо втекти з острова... — враз Скарлет замовкла. Заскрипіли сходи льоху. Почулись важкі кроки щонайменше трьох пар ніг.

Скарлет перелякано поглянула на сестру.

Телла швидко жестом махнула Джуліану, щоб той сховався.

— Не зникайте через мене, — губернатор Драґна нарешті спустився. Їдкий запах густо напахченого вбрання зіпсував пікантний запах винного льоху.

Скарлет миттю запхала листи у кишеню сукні.

Слідом за батьком йшло твоє вартових, уважно пильнуючи кожний його крок.

— Здається, ми раніше не зустрічались, — не звертаючи і крихти уваги на дочок, губернатор Драґна простягнув Джуліанові руку в пальчатці. Це були сливово-чорні пальчатки відтінку темних синців і влади.

Він любив носити пальчатки — ознаку цивілізованості. Губернаторові Драґні подобалося виглядати бездоганно: суворий чорний сюртук, фіолетовий жилет у смужку. Йому було далеко за сорок, проте він не дозволяв своєму тілу заплисти жиром, чого не скажеш про інших чоловіків його віку. Одягнений за останньою модою, він зв’язував світле волосся охайним чорним бантом, виставляючи напоказ причепурені брови та русу цапину борідку.

Джуліан був вищим, однак губернаторові вдалось згори поглянути на нього. Скарлет помітила, як батько оцінював залатану куртку моряка й широкі штани, запхані в потерті чоботи, заввишки до коліна.

Треба було віддати належне впевненості Джуліана. Не гаючи й миті, він одразу простягнув губернаторові свою руку без рукавички.

— Радий зустрічі, пане. Джуліан Марреро.

— Губернатор Марселло Драґна, — чоловіки обмінялися рукостисканням. Джуліан намагався висмикнути свою, проте губернатор тримав її немов у лещатах. — Джуліане, ти ж не з острова?

Цього разу Джуліан завагався з відповіддю:

— Ні, пане, я моряк. Перший помічник капітана на човні «Ель Бесо Дорадо».

— Отже, ти тут проїздом, — губернатор усміхнувся. — Моряки в нас у пошані. Вагома підтримка економіки. Люди згодні чимало платити, щоб пришвартуватись у нас, а зоставшись, витрачають ще більше. А тепер скажи мені, чи до смаку тобі мій ром? — вільною рукою губернатор обвів винний льох. — Я ж розумію, ти саме цим тут займався?

І знову Джуліан не квапився відповідати, але губернатор не відступав:

— Тобі не сподобалось?

— Ні, пане, тобто, так пане, — виправився Джуліан. — Усе, що я куштував — дуже смачне.

— І мої доньки?