Розділ «Острів Трісда»

— Цить, — Скарлет штовхнула сестру ближче до бочок. — Тебе можуть почути.

— Вже й порадіти не можна? — Телла дістала три папірці, сховані у запрошенні. Блиск ламп осяяв водяні знаки. Якусь мить вони блищали золотом так само, як і краєчки листа, перш ніж змінити колір на небезпечний відтінок криваво-малинового.

— Ти це бачиш? — від здивування Телла роззявила рота: срібні завитки почали оживати на сторінці й у повільному танці утворювати слова: «Право на вхід для однієї особи: Донателла Драґна із Завойованого острова».

Ім’я Скарлет було зазначено в іншому запрошенні.

У третьому був лише надпис: «Право на вхід для однієї особи».

Як і у решті запрошень, цей надпис було надруковано над назвою острова, про який вона доти нічого не чула: Острів сновидінь.

Скарлет здогадалась, що запрошення без імені призначалось для її нареченого. Якусь мить вона навіть уявила, як би було чудово поїхати разом до Каравалу, щойно вони поберуться.

— Ой, дивись, ось ще щось! — заверещала Телла коли на квитках почали з’являтися нові рядки:

«Використовувати лише один раз із метою відвідування Каравалу.

Головні ворота зачиняються опівночі, тринадцятого дня Посівного сезону, 57-ого року правління династії Елентін. Будь-яка особа, яка прибуде пізніше вказаного терміну, не зможе взяти участь у грі та виграти головний приз цього року — бажання».

— Це за три дні, — мовила Скарлет. Яскраві кольори, що палали всередині, змило похмурими відтінками сірого розчарування. І як вона бодай на мить могла подумати, що це спрацює. Можливо, лише у разі, якби Каравал призначили через три місяці, чи навіть три тижні — колись, після весілля. Дату весілля батько Скарлет тримав у суворій таємниці. Але їй напевне було відомо, що до нього лишилось більше ніж три дні. Втекти раніше неможливо, до того ж занадто ризиковано.

— Але ж поглянь на цьогорічний приз, — вела Телла, — бажання.

— Гадала, ти не віриш у бажання.

— А я вважала, ти зрадієш більше. Тобі ж відомо, що люди готові навіть піти на вбивство, тільки б ухопити таку можливість?

— Невже ти не зрозуміла, що нам слід полишити острів? — як палко не бажала Скарлет відвідати Каравал, необхідність заміжжя відчувала куди гостріше. — Аби встигнути за три дні, нам, скоріш за все, треба вирушати завтра.

— А як ти гадаєш, чому я така схвильована? — коли Телла почувалася щасливою, очі її палахкотіли диким вогнем. Аж усе довкола померхло, змусивши Скарлет променисто усміхнутися, вона готова була на все погодитися, тільки б догодити сестрі. Проте Скарлет також добряче засвоїла, якою зрадливою може бути віра у щось настільки примарне, як бажання.

Ненавиділа себе за те, що доводиться руйнувати сестрину радість, але нехай краще це буде вона, ніж хтось інший, хто вирве її з корінням. Скарлет різко мовила:

— Невже ти й тут примудрилася нажлуктитися рому? Забула, що зробив батько, коли ми востаннє намагались втекти з Трісди?

Телла затремтіла. Якусь мить вона здавалась малим вразливим дівчам, яке старанно намагалася в собі притлумити. Наступної миті вираз обличчя змінився, рожеві губи знову вигнулись, і переляканий вираз змінив твердий, мов криця.

— То було два роки тому, ми встигли набратися розуму.