Розділ «Острів Трісда»

— Але нам є що втрачати, — стояла на своєму Скарлет.

Теллі було простіше забути про те, що трапилось під час тієї спроби потрапити на Каравал. Скарлет так ніколи й не розповіла всієї правди про батькове покарання. Вона не хотіла, щоб молодша сестра жила серед жахливих страхів і нервово озиралась після кожного кроку. Знала, що існують речі, набагато потворніші за звичні форми батьківського покарання.

— І не здумай казати, що боїшся скасування весілля, — Телла міцно стиснула квитки.

— Припини, — Скарлет вихопила папірці, — ти помнеш краєчки.

— Скарлет, ти ухиляєшся від відповіді. Це через весілля?

— Звісно ж, ні. Це через те, що завтра немає жодних шансів полишити острів. Ми навіть не знаємо, де відбувається Каравал. Я ніколи не чула про острів Сновидінь, і я не знаю, де він розташовується.

— Я знаю, — Джуліан ступив кілька кроків уперед з-за бочок з ромом. Кинув посмішку, котра красномовно підтверджувала, що жодних вибачень за підслуховування приватної розмови не буде.

— Це тебе не стосується, — відмахнулась Скарлет.

Джуліан здивовано поглянув на неї так, ніби досі його не відшивала жодна дівчина.

— Я лише намагаюсь допомогти. Ви ніколи не чули про цей острів, бо він не входить до Завойованих островів. Ним не править жодна з п’яти Імперій.

Острів Сновидінь — це особистий острів Легенди. Дорога займає лише два дні. Якщо хочете поїхати, сховаю вас на своєму кораблі. Але це за плату, — Джуліан перевів погляд на третій квиток. Світло-карі очі під густими бровами були створені переконувати дівчат стягувати свої спідниці й кидатися йому на шию.

Слова Телли про людей, котрі б пішли на вбивство заради квитка, відлунювали у думках Скарлет. Джуліан, можливо, і мав чарівне обличчя, проте він також мав акцент Південної Імперії. Кожен знав, що там панує безправ’я.

— Ні, — відрізала Скарлет. — Занадто небезпечно, як спіймаємось.

— Усе, що ми робимо небезпечно. Ми потрапимо в халепу, якщо нас побачать тут з хлопчиком, — мовила Телла.

Джуліан виглядав ображеним на слово «хлопчик», проте перш ніж встиг бодай щось зауважити, Телла мовила далі:

— Усе, що ми робимо — небезпечно. Але варто ризикнути. Ти все життя чекала на це. Кожна зірка, що падала, знала лише одне бажання, з прибуттям кожного нового корабля у порт ти молилась, щоб він привіз загадкових артистів Каравалу. Ти хочеш цього більше за мене.

«Щоб ви не чули про Каравал, його неможливо порівняти з реальністю. Це не просто гра чи вистава. Він більше скидається на магію», — лунали в голові Скарлет бабусині слова, поки вона вдивлялась у ці дивовижні аркуші. Малим дівчам вона обожнювала історії про Каравал. Тоді вони ввижались їй неймовірно реалістичними. Скарлет завжди бачила спалахи кольорів, які супроводжували її найсильніші емоції. Раптово всередині золотими барвами засяяла мрія. На мить вона дозволила собі уявити, як то помандрувати до приватного острова Легенди, взяти участь у грі та виграти бажання. Свобода! Вибір! Чудо! Магія!

Красива, безглузда фантазія.

Ліпше все лишити, як є. Бажання такі ж реальні, як єдинороги. Маленькою Скарлет вірила у бабусині історії про магію Каравалу, та з часом ті казки згубились десь у минулому. Вона жодного разу так і не побачила доказу існування магії. Тепер здавалось, що оповідки її бабусі були лише вигадками літньої жінки.

Частина Скарлет ще й досі відчайдушно прагла відчути велич Каравалу, проте їй також було добре відомо, що навряд чи магія змінить її життя. Наречений, граф — єдиний, хто міг подарувати нове життя Скарлет та її сестрі.