Розділ «Острів Трісда»

— Ми не повинні зупинятися. Йди далі. Треба знайти місце й зігрітися, — Джуліан пролетів повз найбільш ексцентричну крамницю, яку коли-небудь доводилося бачити Скарлет.

Ось що там було: капелюхи-казанки, оздоблені воронячими опудалами, чохли для парасоль, очіпки для панянок, оздоблені людськими зубами, люстерка, в яких відображалася чорнота людських душ. Ні, то таки холоднеча вплинула на її зір! Скарлет сподівалася, що Джуліан мав рацію, і Телла десь сиділа у теплій місцині. Вона весь час видивлялася медове волосся сестри, прислухалась до тиші, намагаючись почути дзвінкий сміх, проте у всіх крамницях було порожнього й тихо.

Джуліан посмикав кілька ручок, але двері не піддавалися.

Наступний ряд занедбаних крамниць хизувався низкою фантастичних речей: зорі, що впали, насіння для вирощування бажань, лінзи окулярів, крізь які можна побачити майбутнє (представлені у чотирьох кольорах).

— Оце б знадобилось, — пробурмотіла Скарлет.

Далі розташовувалася крамничка майстра лагодження понівеченої уяви, принаймні так було написано на вивісці. Згідно з наклейками, у пляшках містилися сни, кошмари і галюцинації при ясному розумі — саме те, що зараз відчувала Скарлет. Тим часом її темне волосся обростало бурульками.

Джуліан чортихнувся. Дим звивався всього лишень за кілька рядів, за крамницею, що скидалася на капелюх. Тепер дим утворював світило, посеред якого розміщувалася зоря, всередині якої була сльоза — символ Каравалу. Але холод скував кожну кісточку Скарлет, вона змерзла так, що кригою вкрилися навіть її повіки.

— Чекай, може, сюди? — тремтячою рукою, Скарлет показала Джуліанові на крамницю «Касебіанові годинники». Спочатку вона подумала, що то виблискує мідь армованого скла, але за склом, за громадою маятників та важелів і блискучих дерев’яних шафок палахкотів камін. «Завжди відчинено» — закликала табличка.

Всередині задубілу парочку оглушив хор зозуль, клацання секундних стрілок та деренчання будильників.

Від раптового тепла кінцівки Скарлет аж занили, гаряче повітря обпікало легені.

— Агов? — скрипнули її обмерзлі голосові зв’язки.

Тік-так

Так-тік

Одізвались лишень механізми та коліщатка.

Приміщення було круглим, як циферблат годинника. Підлогу вкривала мозаїка з різноманітними цифрами. Кожен клаптик поверхні приміщення був завішений усіма можливими видами годинників. Стрілки деяких навіть обертались назад, в інших видно було коліщатка й важелі. Далі на стіні кілька годинників рухались, як частини головоломки, які збирались докупи із наближенням певної години. На великому скляному ящику з замком, що стояв посеред кімнати, було написано, що кишеньковий годинник всередині здатен відмотати час назад. Можливо, за інших обставин Скарлет це зацікавило б, але тієї миті їй хотілося лишень якомога швидше дістатися до благословенного тепла, яким дихав камін.

Вона б охоче розтанула калюжею перед ним.

Джуліан відсунув камінну решітку й поворушив коцюбою палаючі поліна.

— Нам треба зняти одяг.

— Я... — Скарлет затнулася, коли Джуліан підійшов до величезного палісандрового годинника з маятником. Біля нього стояли дві пари взуття, а обабіч на двох вішаках висів одяг.

— Таке враження, що хтось за тобою шпигує, — до Джуліана повернувся глузливий смішок.