Розділ «Острів Трісда»

Скарлет знала, їй треба було йти. Якщо не поквапиться, ніколи не знайде моряка, і зостанеться зовсім сама. Але те, як Алґі вимовив слово «вибір», змусило її зупинитись. Батько завжди вказував, що їй робити, тому Скарлет вважала, що фактично ніколи й не мала вибору. А можливо, вона зупинилась тому, що частина її й досі не могла відпустити дитячих фантазій, а тому так хотіла вірити Алґі.

Вона пригадала, як дивовижним чином виникли двері, і як замовкли усі годинники, коли Алґі доторкнувся до чудернацької ручки на дверях.

— Навіть якби мене це й зацікавило, — відповіла Скарлет, — я не маю ані копійчини.

— А що, як це не за гроші? — Алґі розправив кінчики вус. — Я пропоную обмін. Лише хочу позичити ваш голос.

Скарлет нервово засміялась:

— Не надто чесна торгівля!

«Невже голос можна позичити?» — здивувалася Скарлет.

— Мені він потрібен лишень на годину, — пояснив Алґі. — Ви витратите щонайменше стільки ж часу, аби дістатись туди, звідки йде дим, потрапити до будинку й розпочати гру. Досередини вас я можу впустити хоч зараз, — він витягнув годинник із кишені і крутонув угору годинникову та секундну стрілку.

— Погоджуйтеся, і цей механізм забере у вас голос на шістдесят хвилин, а двері проведуть прямісінько до серця Каравалу.

Вона могла вже зараз знайти сестру.

Але що, як він бреше? Що, як він забере голос більше ніж на годину?

Скарлет боялася довіряти незнайомцеві, а надто після Джуліанової застороги. Та й сама думка про втрату голосу лякала її не менше. Її плач ніколи не міг захисти Теллу від батькових покарань, проте принаймні Скарлет завжди могла кричати. Якщо на це погодитись, то в разі небезпеки Скарлет виявиться геть безпорадною. Якщо вона здаля помітить Теллу, то не матиме змоги гукнути її. А що, як сестра чекає її біля брами?

Скарлет вижила тільки тому, що завжди була обережна. У батькових угодах завжди крилося якесь непримітне страшне підґрунтя. Ні, вона не ризикуватиме зараз.

— Спробую сама туди дістатися, — відповіла вона.

— І дарма, — опустив вуса Алґі. — А це був би вдалий обмін, — він відчинив двері з мозаїкою. На якусь прекрасну мить перед Скарлет мигцем промайнуло дивовижне небо з цитрин та палаючих персиків. Тоненькі струмочки, що переливались шліфованими коштовними каменями. Почувся лункий дівочий сміх і промайнула голівка з медовими локонами.

— Донателло! — Скарлет рвонула до дверей, але Алґі захряснув їх, перш ніж її пальці встигли торкнутись металу. — Ні! — Скарлет схопилась за зубчасте коліщатко, намагаючись його повернути, проте воно осипалось порохом біля її ніг. Скарлет безпорадно спостерігала, як обертались деталі, а потім двері дивовижним чином зникли.

Треба було укласти угоду. Телла б на це пішла. Власне, Скарлет зрозуміла, як сестра потрапила першою всередину. Вона ніколи не переймалася наслідками; цю роботу за неї робила Скарлет. Отже, нині вона мала б відчути полегшення, адже напевне було відомо, що Телла таки потрапила до Каравалу, проте Скарлет уже хвилювало, в яку халепу вскочить її сестра. Їй слід було б зараз бути поруч з нею, а вона ще й на додачу залишилася без Джуліана.

Скарлет швидко вискочила надвір із крамниці Касебіана.

Хоч би як вона нагрілася всередині, надворі це відчуття мов рукою зняло. Вона й гадки не мала, що так довго була у годинникаря. Ранок давно розтанув, а разом із ним і перші години пообіддя. Крамниці, подібні до коробок із капелюшками, вкрили гуркотливі, свинцеві тіні.

«А на цьому острові час плине швидше!» — Скарлет хвилювалась, що коли кліпне, на небі вже з’являться зорі. Вона не лише відстала від Телли та Джуліана, а й втратила дорогоцінний час. День добігав кінця, а у запрошенні Легенди йшлося, що потрапити до Каравалу вона може до півночі.