Розділ «Острів Трісда»

Джуліан зняв пальто і викинув його за борт.

— Якщо знімеш одяг, буде простіше. На тобі ж є спіднє?

— Ти впевнений, що ми не догребемо до берега на човні? — спитала Скарлет. У неї спітніли долоні, хоч холод і пронизував ноги. До острова Сновидінь було щонайменше сто ярдів, а так далеко вона ще ніколи не запливала.

— Спробувати можна, проте човен явно не дотягне, — Джуліан знімав черевики. — Нам варто поквапитись, цей час ліпше використати на роздягання. Вода холодна, в одязі подолати цю відстань буде неможливо.

Скарлет оглянула вкриту хмарами поверхню води, намагаючись відшукати човен чи пліт:

— А що ми одягнемо, коли допливемо до острова?

— Гадаю, спершу нам слід допливти до нього. Тобто, я маю на увазі тебе, — Джуліан розстібав ґудзики на сорочці, розвинені м’язи вселяли впевненість, що йому не важко буде досягти берега.

За мить він пірнув, не промовивши жодного слова.

Він не обернувся. Сильні руки вправно розтинали крижану гладінь, тоді як довкола Скарлет стрімко більшало води. Поділ сукні плавав біля литок. Вона спробувала веслувати, однак від цього човен швидше занурювався У воду.

Залишалося лишень стрибати.

Повітря стрілою вилетіло з легень, наповнивши натомість їх чимось холодним та важким. Перед очами стояла білина. Усе враз побіліло. Навіть відтінки води з рожево-бірюзових завитків перетворились на страхітливі тіні крижаного білого. Скарлет випірнула на поверхню, вхопила повітря, що обпікало легені.

Вона намагалася боротись із течією з тією ж вправністю, що і Джуліан, але він мав рацію — корсет міцно стискав їй груди, а важка тканина сковувала ноги. Скарлет марно намагалася борсатися ногами. Що більше вона докладала зусиль, то більше її затягував океан. Вона ледь трималась над поверхнею. Крижана хвиля холоду паралізувала її тіло і потягла до дна. Така крижана й важка. Ноги пекли, вона щосили намагалася знову вхопити повітря. Мабуть, саме так почувався Філіп, коли його топив батько. «Ти це заслужила», — промайнуло в її голові. Здавалося, до дна її тягне не вода, а чиясь сильна рука:

нижче

нижче

нижче...

— Ти ж казала, що вмієш плавати, — Джуліан виштовхував Скарлет нагору, аж поки нарешті вона спромоглася ковтнути повітря.

— Дихай повільно, — наказав Джуліан. — Не дихай надто глибоко.

В легенях і досі пекло, проте Скарлет спромоглася вичавити з себе кілька слів:

— Ти мене покинув.

— Я ж думав, ти вмієш плавати.