Розділ 2

Ескель кахикнув і спопелив молодого відьмака поглядом.

— На цю мить, — повільно запитав Ґеральт, також ковзаючи поглядом по тому-іншому, — ти ж не помітила в ній нічого незворотного, сподіваюся?

— Ні, — посміхнулася вона. — На щастя — ні. Розвивається вона здоровою і нормальною, збудована, наче молода дріада, приємно бачити. Але дотримуйтеся міри в застосуванні прискорювачів, прошу вас.

— Ми дотримуємося, — відповів Весемір. — Дякуємо за пересторогу, дитинко. Що ще? Ти казала про три… поради.

— Вірно. Ось друга: не можна допустити, щоб Цірі тут здичавіла. Вона повинна контактувати зі світом. Із ровесниками. Повинна отримати відповідну освіту й підготовку до нормального життя. Нехай поки що махає мечем. Відьмачку без мутації ви з неї все одно не зробите, але відьмацьке тренування їй не зашкодить. Часи — важкі й небезпечні, вмітиме захиститися, якщо доведеться. Як ельфійка. Але ви не можете поховати її тут живцем, у цьому відлюдді. Вона повинна повернутися до нормального життя.

— Її нормальне життя згоріло разом із Цінтрою, — буркнув Ґеральт. — Але що ж, Трісс, ти, як завжди, маєш рацію. Ми вже про те подумали. Коли прийде весна, я відвезу її у храмову школу. До Неннеке, в Елландер.

— Це дуже добра ідея і мудре рішення. Неннеке — виняткова жінка, а храм богині Мелітеле — виняткове місце. Безпечне, добре, таке, що гарантує для дівчини освіту. Цірі вже знає?

— Знає. Кілька днів скандалила, але врешті узяла то до відома. Зараз навіть нетерпляче виглядає весну, її збуджує перспектива подорожі до Темерії. Світ її цікавить.

— Як і мене в її віці, — посміхнулася Трісс. — І це порівняння небезпечно наближує нас до третьої поради. Найважливішої. І ви знаєте, якої саме. Не робіть дурнуватих облич. Я чародійка, ви забули? Не знаю, скільки часу знадобилося вам, аби розпізнати магічні здібності Цірі. Мені вистачило для цього менше ніж півгодини. Після того я знала вже, ким — вірніше, чим — є ця дівчина.

— А чим вона є?

— Джерелом.

— Неможливо!

— Можливо. Навіть напевне. Цірі є Джерелом, має медіумні здібності. Більш того, ці здібності дуже, дуже непокоять мене. І ви, любі відьмаки, чудово про те знаєте. Ви ці здібності зауважили, вас вони також занепокоїли. Тільки тому й виключно тому ви запросили мене до Каер Морену, вірно? Я права? Тільки тому й виключно тому?

— Так, — підтвердив по хвильці мовчання Весемір.

Трісс непомітно зітхнула — з полегшенням. Мить вона боялася, що тим, хто це скаже, буде Ґеральт.

Назавтра випав перший сніг, спочатку дрібний, але скоро перейшов у хуртовину. Падав усю ніч, а ранком мури Каер Морену потонули в заметах. Про біг Катівнею не могло бути й мови, тим більше що Цірі досі почувалася не найкраще. Трісс підозрювала, що відьмацькі «прискорювачі» могли бути причиною проблем із менструацією. Утім, впевненості вона не мала, про їхню специфіку вона не знала практично нічого, а Цірі була, поза сумнівом, єдиною дівчинкою в світі, якій таке давали. Відьмакам Трісс про свої підозри не сказала. Не хотіла, аби вони переймалися та нервували, воліла застосовувати власні методи. Напоїла Цірі еліксирами, зав’язала їй на талії під сукнею низку активних ясписів і заборонила перевантажуватися, а особливо — дико вимахувати мечем у гонитві за щурами.

Цірі нудилася, сонно швендяла замком, нарешті, через брак інших забавок, приєдналася до Коена, який прибирав у стайні, доглядав за кіньми й ремонтував упряж.

Ґеральт, на злість чародійки, десь пропадав і з’явився тільки під вечір, несучи підстреленого козлика. Трісс допомогла йому розпатрати здобич. Хоча вона жахливо гидувала запахом м’яса й крові, хотіла бути ближче до відьмака. Близько. Якомога ближче. Росла в ній холодна, завзята рішучість. Не мала вона бажання й надалі спати сама.

— Трісс! — крикнула раптом Цірі, із тупотом збігаючи по сходах. — Чи я можу сьогодні спати з тобою? Трісс, я прошу, погодься! Прошу тебе, Трісс!

Сніг падав і падав. Роз’яснилося, тільки коли настав Мідінваерне, День Зимового Сонцестояння.