Розділ 2

— Припини, Трісс, — тихо простогнав Ґеральт. — Досить. Ти добилася, чого хотіла. А може, й більшого, ніж хотіла.

— Зараза б це взяла, — вилаявся Коен. — Добрячих дурнів із нас зроблено, нема слів. Ех, Весеміре, що ти…

— Замовч! — гарикнув старий відьмак. — Нічого не кажи.

Найнеочікуваніше вчинив Ескель, котрий устав, підійшов до чародійки, низько нахилившись, узяв її долоню і шанобливо поцілував. Вона швидко висмикнула руку. Не для того, щоб продемонструвати злість і роздратування, але щоб перервати приємну наскрізну вібрацію, яку викликав дотик відьмака. Ескель еманував сильно. Сильніше за Ґеральта.

— Трісс, — сказав він, заклопотано потираючи паскудний шрам на щоці. — Допоможи нам. Просимо тебе про це. Допоможи нам, Трісс.

Чародійка глянула йому в очі, стиснула губи.

— У чому? У чому я маю вам допомогти, Ескелю?

Ескель знову потер шрам, глянув на Ґеральта. Біловолосий відьмак нахилив голову, заслонив очі долонею. Весемір голосно кахикнув.

У цю мить скрипнули двері, до зали увійшла Цірі. Кахикання Весеміра перетворилося на щось, схоже на задушливий, голосний вдих. Ламберт відкрив рота. Трісс стримала хихотіння.

Цірі, підстрижена й розчесана, йшла до них дрібненькими крочками, обережно підтримуючи темно-блакитну сукню, вкорочену й підігнану, але все ще зі слідами перевезення у в’юках. На шиї дівчинки блищав другий презент від чародійки — чорна змійка з лакованої шкіри, з рубіновим очком і золотою застібкою.

Цірі зупинилася перед Весеміром. Не дуже розуміючи, що робити з руками, сунула великі пальці за поясок.

— Я не можу сьогодні тренуватися, — промовила повільно й вагомо, у суцільній тиші, — бо я… Я…

Глянула на чародійку. Трісс підморгнула їй, кривлячись, наче задоволений з пустощів шибеник, ворухнула устами, підказуючи вивчене формулювання.

— Немічна! — закінчила Цірі голосно й гордовито, задираючи ніс майже до стелі.

Весемір знову закахикав. Але Ескель, любий Ескель не втратив голови, ще раз повів себе належно.

— Вочевидь, — сказав він вільно, посміхаючись. — Це, вочевидь, зрозуміло, й ми призупинимо тренування до того часу, коли неміч мине. Теоретичні уроки ми також скоротимо, а якщо ти почуватимешся зле, то ми й те відкладемо. Якщо ти потребуєш медикаментів чи…

— Я за це візьмуся, — втрутилася Трісс, також вільно.

— Ага… — Цірі тільки тепер легенько зарум’янилася, глянула на старого відьмака. — Дядю Весеміре, я попросила Трісс… То значить, пані Мерігольд, щоби… Чи… Ну, щоби вона тут з нами залишилася. Надовго. Довго. Але Трісс сказала, що ти мусиш на це дати згоду чи… Дядю Весеміре! Погодься!

— Я погоджуюся… — вичавив Весемір. — Вочевидь, я погоджуюся…

— Ми дуже раді. — Ґеральт тільки тепер відвів руку від чола. — Ми дуже раді, Трісс.