Розділ 2

— Коли була я в Заріччі, у Кагені, — мусила прясти, — неохоче буркнула Цірі. — Шити мені не давали, бо я тільки псувала льон і марнувала нитки, усе треба було розпорювати. Страшненько нудним було те прядіння, бе-е-е!

— Це точно, — захихотіла Трісс. — Важко знайти щось нудніше. Я теж терпіти не могла прясти.

— А ти мусила? Я мусила, бо… Але ж ти чаклун… Чарівниця. Адже ти можеш усе вичарувати! Ту чарівну сукню… ти її вичарувала?

— Ні, — посміхнулася Трісс. — Але й не пошила власноруч. Аж на таке я не здатна.

— А моє вбрання як ти зробиш? Вичаруєш?

— Немає такої необхідності. Досить буде магічної голки, якій ми закляттям додамо трохи бадьорості. А якщо буде треба…

Трісс повільно провела рукою по розшарпаній дірці на рукаві курточки, пробурмотіла закляття, одночасно активізуючи амулет. Від дірки не залишилося й сліду. Цірі з радощів писнула.

— Це чари! Я матиму зачаровану куртку! Ха!

— Доти, поки я пошию тобі звичайну, але порядну. Ну, а тепер знімай те все, моя панно, перевдягнися у щось інше. То ж, сподіваюся, не єдина твоя одежа?

Цірі похитала головою, підняла віко скрині, показала простеньку вигорілу суконьку, бурий каптанчик, лляну сорочку й вовняну блузку, що нагадувала спокутувальний мішок.

— Це моє, — сказала. — У цьому я сюди приїхала. Але зараз я цього не ношу. Це бабські речі.

— Розумію, — скривилася насмішкувато Трісс. — Бабські чи ні, зараз мусиш у них перевдягтися. Ну, скоріше роздягайся. Дозволь, я тобі допоможу… Зараза! Що це таке? Цірі?

Плечі дівчинки вкривали великі, набряклі кров’ю синці. Більшість із них уже пожовкла, частина була свіжою.

— Що воно, диявол його, таке? — гнівно повторила чародійка. — Хто тебе так побив?

— Це? — Цірі глянула на плечі, наче заскочена кількістю синців. — А, це… Це вітряк. Я була надто повільною.

— Який, хай йому грець, вітряк?

— Вітряк, — повторила Цірі, піднімаючи на чародійку великі очі. — То такий… Ну… Я на тому вчуся ухилятися від атак. Він має такі лапи з палиць, і крутиться, і махає тими лапами. Треба дуже швидко скакати й ухилятися. Лефрекс треба мати. Якщо немає лефрексу, то вітряк вгатить тебе палицею. На початку-то мене він страшнесенько, той вітряк, лупцював. Але тепер…

— Зніми легінси та сорочку. О, боги милосердні! Дівчино! Ти взагалі можеш ходити? Бігати?

Обидва стегна й лівий бік були темно-сині від гематом і опухлостей. Цірі смикнулася й зашипіла, сахнувшись від долоні чародійки. Трісс вилаялася ґномською, надзвичайно непристойно.

— Це також вітряк? — запитала, намагаючись зберігати спокій.