— Це? Ні. О, ото був вітряк. — Цірі байдуже продемонструвала чималий синець на гомілці, нижче лівого коліна. — А це інші… Це — маятник. На маятнику я вчу кроки з мечем. Ґеральт каже, що я на маятнику дуже добра. Говорить, що я маю те, як його… Відчуття. Маю відчуття.
— А якщо забракне відчуття, — заскреготіла зубами Трісс, — тоді, як я припускаю, маятник тебе вгатить?
— Ну певно, — погодилася дівчинка, дивлячись на неї і явно дивуючись її незнанню. — Вгатить, та ще й як.
— А тут? На боці? Що то було? Ковальський молот?
Цірі засичала від болю, почервоніла.
— Це я впала з гребеня…
— …а гребінь тебе вгатив, — закінчила Трісс, іще з більшими труднощами себе опановуючи.
Цірі пирхнула.
— Як гребінь може вгатити, якщо він вкопаний у землю? Не може! Це я просто впала. Учила оберт у стрибку, і в мене не вийшло. Від того — синець. Бо я вдарилася об стовпчик.
— І лежала два дні? Маєш проблеми з диханням? Болить?
— Та ні. Коен мене розтер і зараз же знову загнав на гребінь. Так треба, розумієш? Інакше впіймаєш переляк.
— Що?
— Упіймаєш переляк, — гордо повторила Цірі й відгорнула з чола попелястий чубчик. — Не знаєш? Навіть коли з тобою щось станеться, треба відразу на снаряд, бо інакше боятимешся, а якщо боятимешся, то фіг там вийде в тебе навчання. Відмовлятися не можна. Ґеральт так сказав.
— Мушу запам’ятати ту максиму, — процідила чародійка. — Як і те, що походить вона, власне, від Ґеральта. Це непоганий рецепт для життя, от тільки я не впевнена, що він придатний для будь-яких обставин. Але досить легко його реалізовувати чужим коштом. Тож відмовлятися не можна? Нехай навіть тебе б’ють і лупцюють тисячами способів, ти маєш устати й тренуватися далі?
— Ну певно. Відьмак нічого не боїться.
— Справді? А ти, Цірі? Нічого не боїшся? Відповідай щиро.
Дівчинка відвернулася, закусила губу.
— А нікому не скажеш?
— Не скажу.
— Більш за все я боюся двох маятників. Двох відразу. І вітряка, але тільки тоді, якщо його запустити на швидкості. А ще є довга жердина, на ній, оце, я мушу досі з тією, ну… зі сра… Страховкою. Ламберт каже, що я вайло й роззява, але це ж неправда. Ґеральт сказав, що в мене трохи інакша тяжкість, бо я ж дівчина. Мушу просто більше тренуватися, хіба що… Я хотіла тебе про дещо запитати. Можу?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Відьмак. Кров ельфів» автора Анджей Сапковський на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 2“ на сторінці 12. Приємного читання.