Розділ 7

— Поглянь іще раз на гравюру, подивися, як потрібно розставити пальці. Зверни увагу на стрілки-пояснення і на руни, що описують жест, який треба виконати.

— Я уже дивилася на той малюнок тисячі разів! Руни я розумію! Vort, cáelme. Ys, veloe. Від себе, повільно. Униз, швидко. Долоня… отак?

— А мізинчик?

— Неможливо його так поставити, одночасно не згинаючи безіменний!

— Дай мені руку.

— Ау-у-у!

— Тихіше, Цірі, бо Неннеке знову прибіжить сюди, думаючи, що здираю з тебе живцем шкіру або смажу в олії. Не змінюй положення пальців. А тепер виконай жест. Оберт, оберт зап’ястком! Добре. Тепер трусони долонею, розслаб пальці. І повтори. Ну, ні! Ти знаєш, що зробила? Якби таким чином кинула справжнє закляття, то місяць би носила руку в лубках! Чи в тебе руки з дерева?

— У мене рука, привчена до меча! Це через те!

— Дурня. Ґеральт усе життя махав мечем, а пальці має спритні і… гм-м-м… дуже делікатні. Далі, бридулько, спробуй іще раз. Ну, бачиш? Досить буде бажання. Досить буде постаратися. Ще раз. Добре. Трусони долонею. І ще раз. Добре. Втомилася?

— Трохи…

— Дозволь, я помасажую тобі долоню і передпліччя. Цірі, чого ти не використовуєш мазь, яку я тобі дала? Лапки маєш шорсткі, наче в баклана… А це що таке? Слід від перстеня, так? Чи мені здається, чи я тобі забороняла носити біжутерію?

— Але я той перстень виграла в Мирри в дзиґу! І носила його тільки півдня…

— На півдня задовго. Не носи його більше, прошу.

— Не розумію, чому не можна мені…

— Ти не мусиш розуміти, — відрізала чародійка, але в голосі її не було гніву. — Прошу, щоб ти не носила жодних оздоб цього типу. Якщо хочеш, вплети собі у волосся квіти. Сплети вінок. Але жодного металу, жодного кристалу, жодних каменів. Це важливо, Цірі. Як прийде час, я тобі поясню — чому. А поки що повір мені і пристосуйся до моєї вимоги.

— Ти носиш свою зірку, сережки й перстені! А мені не можна? Чи це тому, що я… дівиця?

— Бридулько. — Йеннефер посміхнулася, погладила її по голові. — Чи в тебе манія на тому пункті? Я вже тобі тлумачила, що немає жодного значення, чи є ти нею, чи не є. Жодного. Завтра вимий волосся, бо вже час, як бачу.

— Пані Йеннефер?

— Слухаю.

— Чи я можу… У межах щирості, яку ти мені обіцяла… Чи можу я про дещо запитати?