Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Смерть у кредит

— Чи не могли б ви… — сказав він, — вийти?.. Трохи прогулятися?.. Я хотів би залишитися сам… Тільки на одну хвилину!.. Мені потрібно дещо тут прибрати!.. Будь ласка! Будь ласка! На секунду!..

Пропозиція була абсолютно безглузда, особливо в цей момент! Мамуся на порозі, закутавшись у свою шаль, мала дуже лютий вигляд!

— Ти випроваджуєш нас звідси?.. Ну, ти вже геть глузд утратив!

— Дайте мені хоча б хвилин десять!.. Я більше не прошу! Це необхідно! Вкрай необхідно! Терміново! Будьте такі ласкаві! Дайте мені секунду спокою! На секунду залиште мене самого!.. Не хочете? Це ж зовсім не складно… Сходіть прогуляйтесь по садку! Там набагато краще, ніж у будинку! Давайте! Давайте! Я вас гукну! Гаразд?..

Він дуже наполягав. Тут у нього не було великого підвалу, як у «Майстротроні», щоб розмірковувати скільки заманеться!.. У нього було всього три маленькі кімнатки… Я бачив: якщо я не відведу мамусю, вперту та незговірливу, вони зараз же вчепляться один в одного й почнуть чубитися!.. Вона була надзвичайно сварлива… Тож я став підштовхувати її до коридору…

— Повернемося за п'ять хвилин!.. — сказав я. — Дозвольте мені!.. Дайте йому спокій… Він уже набрид… А я маю з вами поговорити…

Вона хотіла знову взяти свій ліхтар… Час для прогулянок був не найкращий!.. було таки досить прохолодно! Можна сказати, що вона аж пашіла від люті… й не переставала верещати…

— Отаке він мені утяв, оця свиня! Сатир! Остання сволота! І це мені, Фердінане!.. Мені!..

Вона кидалася туди-сюди вздовж паркану… Кілька разів спіткнулася зі своїм ліхтарем… Весь час бурмотіла прокляття… Ми пройшли повз парники. Там вона зупинилася… І досі скиглячи й схлипуючи, вона заходилася мені все показувати… Підняла стінки, щоб я міг добре розглянути паростки… як тут усе росте… «Все це, Фердінане! Все це! Ви мене чуєте! Все це я посадила… Зовсім сама!.. Це не він! О! Ні! Звичайно!..» Мені довелося все оглянути… ріпку… крихітних равликів!.. гарбузи… Вона піднімала всі накривки… всі рами… там був навіть цикорій!.. Ми обійшли кожну грядку… Під кінець вона геть розчулилася… Розповіла, як їй було тяжко під час посухи! Це вона носила воду, цілими глеками… знизу… з-під крана… від самого кінця алеї… її горе було безмежним… Вона то сідала… то підводилася… Я також мав оглянути велику діжку для дощівки… її завжди не вистачало…

— А! Це правда!.. — підскочила вона… — Ви не знаєте його системи!.. О! Це справді дуже цікаво! Його чудовий винахід!.. Так ви зовсім не в курсі?.. Це ж треба! О! Він ніколи не зробив нічого кращого! А я от, дурепа, була проти! Повірте! Ой лихо! Чого лише я не говорила! Як я заперечувала!.. Все марно! Абсолютно! Він упертий, як тридцять шість тисяч віслюків! Він плюнув мені в пику! Але й за мною справа не стане! Можете в цьому не сумніватися! Навіщо? Щоб зруйнувати мені частину палісадника!.. І ще вісімнадцять рядів моркви! Цілих вісімнадцять!.. Двадцять чотири ряди артишоків!.. Тільки щоб спорудити, і що ж? Ангар!.. І треба було бачити, в якому стані!.. Свиня не знайшла б там своїх поросят!.. Справжній смітник, повірте мені! Помийна яма! Ось що він спорудив у моєму кутку!..

Ми вирушили в той бік, вона присвітила мені ліхтарем…

То була маленька халупа… Майже повністю вкопана в землю… стирчав лише дах… Всередині під брезентом я розгледів… якісь уламки!.. Це були зламані інструменти… Все було навалено в купу… тут була забута й заіржавіла динамо-машина, перекинутий резервуар… погнуте кермо… циліндричний мотор… Винахід Куртіаля… Я чув про його… «хвильовий генератор»… покликаний сприяти росту рослин… Така була ідея… Йому був присвячений цілий випуск «Майстротрону». «Майбутнє сільського господарства через призму радіотелуризму»… А також три підручники й ціла купа статей (з 24-ма малюнками)… як користуватися установкою… Крім того, для агітації дрібних промисловців було організовано дві конференції в Перре та Жувізі… Але це не розворушило їх… І все-таки, як пояснював де Перейр, за допомогою цього «поляриметра» на коріння рослин слід було спрямовувати телуричне випромінювання, без якого рослини були просто приречені на загибель!.. «Моє підкореневе поливання, — говорив він, — набагато корисніше, ніж будь-яка вода! Електрична злива! Оберіг квасолі!» І як завжди, у нього виходило, що з мінімальними витратами, без особливих зусиль можна було виростити морквину завбільшки з велику ріпу… До ваших послуг були всі гами інфраземного магнетизму!.. Овочі на будь-який смак! У сезон! Поза сезоном!.. Це було просто чудово!..

На біду, всі оті численні турботи, негаразди і неприємності в «Майстротроні» не дозволили йому впровадити свою систему… Конденсатори працювали несинхронно… Потрібно було постійне спостереження… Він міг запускати їх лише на 2–3 години у неділю… Випромінювання було вочевидь недостатньо… Але в інші дні тижня він був надто заклопотаний! Він знемагав від пліток та всіляких конкурентів!.. Пані де Перейр зовсім не вірила у всю цю телуричну нісенітницю…

— Я повторювала це багато разів… але йому як горохом об стіну!.. Правда, це вам знайомо?.. Твоя система ніколи не буде діяти! Це просто неможливо, Боже мій! Це буде ще однією дурістю!.. Ти зруйнуєш будинок своїми канавами! І занапастиш усі овочі, які ми виростили! Потоки електрики? Чого ти хочеш?.. Вони не залишаються в землі! Вони йдуть у повітря, йолопе!.. Це ж загальновідомо! Доказ тому — гроза! Поглянь на дороги! Скільки витрачається грошей, щоб прокласти телефонний дріт! А як же громовідводи? Адже держава не дурна! Якби без цього можна було обійтися, то в це не вкладалося б стільки праці!..

Я ладна була стати перед ним на коліна, аби він не розпорпував город!.. «ти дурепа! дурепа!» Як тільки він побачив, що я мала слушність, то почав мене ображати!.. але стояв на своєму!.. Скорше він дав би себе роздерти!.. О! Я вже добре його знаю!.. Претензійний? Самозакоханий? Це про нього! Та павичеві далеко до нього в цьому розумінні! Він нічого не хоче слухати… О! Це ще той фрукт! Я терплю його вже майже тридцять років! О! Я сита по саму зав'язку!.. Просто злости не вистачає… І все марно!.. Він усіх нас продасть!.. за півшеляга. Затямте мої слова!.. Він готовий зняти із себе останню сорочку! І з вас зніме, Фердінане! Продасть усе!.. Коли його раптом опосяде потяг до змін!.. Це вже не людина, а якась торба, повна дурниць! Це в нього від ярмарків! І з віком він стає все божевільнішим! Це неможливо не помітити! Я не дурна! Це справжнє породження пекла!.. Фердінане!.. Він невиліковний! Це безнадійний випадок! Я не можу більше мати з ним справу!.. Зовсім!.. Я сказала йому із самого початку, коли він лише заговорив про свою систему… «Ти, Куртіалю, завжди пхнеш носа не в свою справу! У сільському господарстві ти нічого не тямиш!.. Не більше, ніж у ліфтах або виробництві піаніно!..» Але він же завжди все знає! Це його головна вада… Все знає! Він суне свого носа у всі діри! це людина, яка пхається всюди! Його претензії не мають меж!.. То він одержимий хімією!.. Наступного дня — швейні машини!.. Післязавтра це буде буряк! Постійно щось нове!.. Звичайно, так він нічого не досягне!.. Його справжнє покликання — повітряні кулі! Я завжди на цьому наполягала! Завжди говорила йому: «Куртіалю! Повітряна куля! Куртіалю! Повітряна куля! Це єдине, на що ти здатен! У будь-якій іншій сфері у тебе будуть самі неприємності! Не варто й намагатися! Твій коник — повітряні підйоми! Тільки на це ми можемо розраховувати! Якщо ти будеш займатися чимось іншим, ти зазнаєш краху! Нас запроторять у буцегарню. Ми закінчимо тим, що будемо робити паперові квіти!..»

Я тисячу разів товкла йому, вбивала в голову, роз'яснювала! І що з того! «Йди під три чорти, стара калошо!» Повітряна куля? Він навіть не хотів про неї чути. Якщо йому щось зайде в голову, переконати його було неможливо! Я вже це знаю! Натерпілась! Пан, бачите, вважав себе ще й «письменником»… Я, мовляв, нічого не тямлю! А він «учений», він «апостол»! Я знаю, хто він такий! Звичайнісінька, пересічна посередність! Грабіжник! Полішинель! Брудний виродок! Крикун!.. Бомж, це я всім кажу! У нього немає ні краплі совісти! він заслуговує на те, щоб померти під парканом! І так буде! Це буде гідним кінцем для нього! так! Ось на що він перетворився!.. Він скрізь все лише псує! Його женуть звідусіль!.. Він гадає, я цього не бачу!.. Він може скільки завгодно бризкати слиною! Мене він не обдурить! Я все розумію!.. Зі мною це так просто не минеться!.. О! Ні! Йому не слід на це розраховувати! О! Господи! О! Я не така простачка!..

Вона знову повернулася до своєї нав'язливої ідеї!.. Знову заговорила про «Завзятого»!.. З перших днів її заміжжя… Почалися підйоми на повітряній кулі… Вже тоді «Завзятий» повністю не надувався… Завжди бракувало газу… Оболонка була заслабка і не надто водонепроникна… Але все одно вони були молоді, й це був чудовий час… По неділях вона піднімалася разом з де Перейром… А на тижні працювала акушеркою… Вона ставила банки, робила кровопускання… надавала дрібні послуги… Вона добре знала самого Пінара[73], який приймав пологи в імператриці… Вона не могла згадувати про нього без хвилювання… Він був всесвітньо відомим акушером… Серед грядок на городі… було досить прохолодно… Небо вже помітно посвітлішало… Я змерз і дибав за нею, човгаючи ногами… Ми підіймалися доріжкою вже всоте… І знову спускалися… Вона знову заговорила про іпотеку!.. У них дуже добрий будинок… Він, мабуть, немало коштував!.. Як я гадаю, чи справді він усе продав?.. Але ж я не міг знати всього… Він був потайливий і багато чого мені не говорив! Я навіть не знав цього пана Рамбона!.. Ніколи його не бачив… А «Кредит Лементаль»? Я теж нічого про це не знав!.. Одне слово, я взагалі нічого достеменно не знав!..

Поступово ми почали розрізняти обриси сусідніх будиночків… Великий пустир… високі труби… фабрику в Аркей між виноградниками і ставком… Від неї йшов сильний дух кориці… Тепер уже стало видно всі навколишні вілли… великі й маленькі… пофарбовані в різні кольори… Це нагадувало стовпотворіння… Вони ніби нападали одна на одну, тіснилися й штовхалися в навколишніх полях!.. Кострубаті, приплюснуті, гордовиті, кривобокі… вони стикалися між собою!.. занедбані!.. хисткі! напіврозвалені… перехняблені!.. У цих просочених сечею цеглинах зачаїлася смерть… Всі вони ледве трималися!..

На сусідній ділянці виднілася маленька дерев'яна церква, щось на кшталт Нотр-Даму в зменшеному вигляді, фантазія столяра! У ній він розводив кроликів…

Мамуся говорила навіть з якоюсь гордістю, показуючи мені все це!.. Нарешті вона видихалася… Почала плутатися… їй все набридло. Ось уже принаймні дві години ми тинялися вулицею на сильному холодному вітрі!..

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 99. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи