Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Але ці кляті батьки навіть не спромоглися відповісти! Вони геть знахабніли!.. Вони були цілком задоволені, що їх позбавили зайвих клопотів… Ми поцікавилися у дітей, чи не хочуть вони, щоб їх влаштували в доброчинний заклад… У головний округ міста, наприклад?.. Почувши про це, вони наїжачилися проти нас так агресивно і так люто, що в якийсь момент я навіть подумав, що все закінчиться бійкою… Вони нічого не хотіли слухати… Ми відразу ж поступилися їм… Ці шмаркачі одержали занадто багато волі й незалежности, щоб їх тепер можна було укоськати!.. Квасоля! Равлики! Їм було байдуже, в чому ходити і що їсти… Головне, щоб їх не чіпали!.. Вони навіть не намагалися нічого зрозуміти!.. Вони не особливо вникали в наше становище!.. Можна було скільки завгодно пояснювати їм, що життя так влаштоване… що у нас у всіх є обов'язки… що порядні люди дотримуються законів… і що зрештою… якщо тягати направо і наліво, то про це обов'язково дізнаються!.. і це скінчиться дуже погано… Але вони чхали на наше жалюгідне бурчання… Ми їм здавалися огидними… просто якимись докучливими тарганами! Вони нічого не сприймали… І слухати не хотіли… Ось така «нова раса»… Дюдюль, наймолодший з групи, знову подався за яйцями… Ремон більше на це не наважувався… Він занадто виріс… Цей маленький шмаркач Дюдюль був нашим останнім порятунком, як «Пліт «Медузи»[77]… Ми всі тряслися… молилися… весь час, поки його не було… аби тільки він повернувся живим і здоровим… він приніс голуба, якого ми тут же зжерли сирим разом з морквою… Цей Дюдюль знав місцевість краще, ніж мисливський собака!.. Його неможливо було виявити й за два метри… годинами він просиджував у сховку, щоб поцупити яйця з-під курки… Без сіточки! без мотузочки!.. Просто двома пальчиками… Шпок! Шпок! він показував мені свою майстерність… Вищий пілотаж… «Дивися, я витягну у тебе десять франків!.. А ти нічого й не помітиш!» І справді, я нічого не відчував.

За тиждень нам розбили дві шибки… Селяни на велосипедах навмисне шугали попри нас і жбурляли каміння… Вони то зникали, то з'являлися знову… їх злість ставала нестерпною… Хоча ми поводилися сумирно!.. Ми намагалися не відповідати! А варто було б… Відповісти на їхні провокації добрячим залпом у дупу! Наші вихованці майже не показувалися… Виходили лише на світанку, на годинку або дві, ще затемна… або зовсім удосвіта, щоб уже було трохи видно… Селяни в окрузі завели псів на всіх ділянках… і цих жорстоких та скажених чудовиськ вони спускали з ланцюга!..

На довершення всього наші черевики не витримували подорожей жахливими кам’янистими стежками… Це була справжня мука!.. Навіть добре натреновані дітлахи часто різали ноги… Рано-вранці їхнє лахміття, особливо під листопадовим дощем, нагадувало дивні примочки! Вони кашляли щораз сильніше… Незважаючи на всю свою витривалість, ці маленькі чортенята не були захищені від бронхіту!.. На зораному полі вони провалювалися у борозни по самі сідниці!.. Настали холоди, і це їх остаточно доконало… Без взуття годі було обійтися!.. Можна було повідморожувати собі ноги… На нашому плато часто дули сильні вітри з поривами… Вони приходили з півночі!.. Увечері ми добре зігрівалися, але в кімнаті можна було задихнутися, так багато там було диму… Він ішов з-під витяжного ковпака!.. Дрова були дуже сирі, а вугілля ми не мали вже кілька тижнів… Дим був нестерпний… і ми все гасили!.. Щоб загасити полум'я остаточно, ми заливали розпечені головешки водою… Дітям залишалося лише йти до сну…

Досить часто близько опівночі Куртіаль знову вставав… Він не міг заснути… І вирушав у сарай з ліхтарем оглядати свою систему… він запускав її на кілька хвилин… Його дружина схоплювалася й шла за ним слідом… Я чув, як вони лаються в глибині двору…

Потім вони тихцем поверталися… Вона будила мене… Й показувала мені картоплину… О! Вона була не дуже добра! Та, що росла «у хвилях»… була гнилою… і виглядала просто огидно!.. Хай йому чорт!.. Вона закликала мене у свідки!.. Щось вона не дуже виросла… Це було добре видно… Я не насмілювався встрягати зі своїми зауваженнями… й міркуваннями… але й не міг сказати нічого втішного. Поморщені, брудні, гнилі бульби… та ще й повні черви… Такою була картопля Куртіаля!.. Цю картоплю неможливо було їсти… Вона не годилася навіть нам на суп… А ми ж були не надто перебірливі… пані де Перейр була цілком переконана, що з картоплею все пішло прахом…

— І це, Фердінане, він збирається продавати на Центральному ринку?.. Скажи, на Бога, кому?.. це вже занадто! О! Яке нахабство! Я питаю!.. Де він знайде такого ідіота, який купить у нього ці покидьки?.. Покажіть мені цього недоумка, і я вишлю йому кошик!.. О! Я хочу на нього подивитися!.. О! Він, напевне, сліпий!.. Ні, подумати тільки! За кого він мене має?..

І справді, з такою старанністю вирощена картопля була просто огидною! А за нею ж так доглядали!.. плекали вдень і вночі! Картопля була вся розмокла й кишіла хробаками, личинками стоніжок, ще й мала огидний запах! Такий, що аж нудило!.. І це незважаючи на сильний холод… що саме по собі було незвичайно… й незрозуміло! Від цього запаху я аж здригався!.. Смердюча картопля… таке нечасто можна зустріти… Це був страшний удар долі…

— Тсс! Тсс! — сказав я їй. — Ви побудите дітей!..

Вона повернулася на дослідні поля… Прихопивши із собою ліхтар… і лопату… Було вісім градусів… навіть десять нижче нуля… Вона знаходила тільки червиві картоплини… і виривала їх одну за одною… Скільки могла! до самого світанку…

Таке нашестя хробачні неможливо було довго приховувати… Ними кишіло навіть на поверхні землі… Гнилизни ставало все більше… Даремно ми виривали, викидали і прополювати… Все було марно… Зрештою, про це дізналися в усьому районі… Втрутилися селюки… Вони викопали нашу картоплю! І понесли зразки в префектуру, долучивши до них рапорт жандармів про наші дивні дії!.. А бульби, що аж кишіли личинками, вони відіслали в Париж, директорові музею!.. Події набули серйозного розголосу!.. Всюди стали поширюватися жахливі чутки, що ми були винуватцями виникнення сільськогосподарської чуми!.. Причому абсолютно нової… нечуваного лиха для овочівників!..

Під впливом інтенсивних хвиль, підступних «індукцій» та через пекельне розташування тисяч латунних дротів ми зіпсували землю!.. Викликали Духа Личинок!.. Який сам за природою своєю абсолютно невинний!.. Ми вивели в Блем-ле-Петі абсолютно особливий вид хробаків, дуже злих і таких, що накидаються на будь-які рослини й корені!.. навіть на дерева! на запаси продовольства! на хатини! Черва руйнує структуру борозни! Знищує молочні продукти!.. не щадить абсолютно нічого! Все пожирає, всмоктує і поглинає… Вони здатні жерти навіть лемеші у плугів!.. Вони легко заковтують і перетравлюють камінь, кремінь для них майже як квасоля! Вони знищують все на своєму шляху! на поверхні і на глибині!.. Чи труп, чи картопля!.. Абсолютно байдуже!.. І головне, зима їм не вадить!.. Холод лише додає їм сили!.. Вони множаться в неймовірних кількостях! горами! долинами! й рівнинами!.. зі швидкістю електрики!.. Завдяки дії нашої машини!.. Скоро все навколо Блема перетвориться на одне величезне гниле болото!.. Огидне місиво!.. Велетенську клоаку черви! Море личинок! Потім настане черга Персана! А потім Салігона!.. Такі були перспективи!.. годі було передбачити, коли й чим це скінчиться!.. чи знайдеться взагалі який-небудь спосіб зупинити катастрофу, що насувається!.. Спершу треба було дочекатися результатів аналізів!.. Це цілком могло поширитися на все коріння Франції!.. І знищити всі землі по всій країні!.. Не залишити каменя на камені!.. Наші хробаки були здатні зробити всю Європу абсолютно непридатною для землеробства… Перетворити її на безплідну пустелю!.. Про пошесть у Блем-ле-Петі говоритимуть ще дуже довго… пройдуть століття… адже про біблійні жахи розповідають ще й донині…

І про все це мовилося цілком серйозно… А ще Куртіаль не забарився розпатякати все листоноші під час його чергового візиту… Знайшов що розповідати озлобленому Есебу, який позбувся велосипеда. «Їй-богу, все це цілком можливо!» — відповів той… Він нічого не привіз. Цей виродок ставав дедалі зліснішим… Випивка в нас скінчилася… І ми не мали що йому запропонувати… Він весь просто трясся від ненависти… Ще б пак, чотирнадцять кілометрів без краплини в роті! Можливо, це він нам наврочив!.. Він мусив пертися з Персана тричі на день! Тільки через нашу пошту!.. Нам писали звідусіль, що тут ми могли вдіяти?..

Наша кореспонденція збільшилася вдесятеро!.. Люди жадали все знати… про все розпитати!.. Крім того, численні аноніми буквально засипали нас своїми листами!.. З тисячами образ!..

— Гаразд! Гаразд! У них потьмарився розум!.. Поглянь на всі ці послання!.. У них більше хробаків, ніж на всій нашій планеті!.. А їх, як ти знаєш, вистачає! Вона буквально кишить ними!.. Хочеш, я тобі щось скажу? Га? Я тобі скажу… все це треба перетерпіти!..

Ми гадали, що все-таки, якщо варити таку картоплю на тихому вогні… ретельно її почистити… або смажити у фритюрі… дуже обережно… дуже старанно… то, можливо, нам вдасться досягти того, що, попри все, її можна буде їсти… Ми випробували всілякі кулінарні хитрощі… Але все було марно… Все перетворювалося на якусь желеподібну масу на дні каструлі… А ще через годину… або півтори з цієї каші виходив величезний пиріг з личинками… й окрім усього цей огидний запах… Куртіаль довго принюхувався до результату наших кулінарних зусиль…

— Це залізистий гідрат алюмінію! Добре запам'ятай цю назву, Фердінане! Добре запам'ятай!.. Ти бачиш цю речовину, схожу на меконій? Наша ділянка буквально пересичена нею!.. Мені навіть не потрібен аналіз!.. Осад сірчистих сполук!.. Це наш великий недогляд! Інакше не скажеш… Поглянь на цю жовту скоринку… Я довго думав про це!.. Про цю картоплю!.. Послухай!.. Що я тобі скажу… З неї б вийшло чудове добриво!.. Особливо з додаванням калію… А калій, ти розумієш? Це дуже вдало! Калій! Він надзвичайно швидко вбирається… Він переповнює всі бульби!.. Поглянь, як вони мерехтять! Бачиш окремі лусочки? Оболонку кожного зародка?.. Ці крихітні кристали?.. Зеленуваті?.. Фіолетові? ти їх бачиш?.. Досить чітко?.. Це, любий мій Фердінане, переміщення гідролізу… Еге ж! Ну так! Ні більше… ні менше!.. Результат наших випромінювань… Так, мій хлопчику!.. Саме так!.. телуровий слід! Як ще його назвати?.. Розплющ очі! Дивись якомога уважніше! І більше нічого не треба! Інші докази абсолютно не потрібні!.. Докази? Ось вони, Фердінане!.. Ось вони! Ще й найкращі!.. Саме те, що я й передбачав!.. Це випромінювання, яке не розсіюється і не заломлюється!.. Все ясно! Звичайно, я розумію, що це занадто насичений оксид алюмінію! Ще одна невелика невідповідність! Але це все скороминуще!.. скороминуще! Вся річ у температурі! Оптимальною для оксиду алюмінію є дванадцять з половиною градусів… А! О! Запам'ятай! Нуль! П'ять! Це для нас дуже важливо! Ти мене розумієш?..

Проминуло ще два тижні… Ми так обмежили наш раціон, що тепер лише раз на день варили суп… Про те, щоб виходити, не могло бути й мови… Йшов сильний дощ… Земля також потерпала… Зима притисла її… Дерева вгиналися під натиском вітру… Ми спустошували тарілки й швидко лізли в купу соломи, щоб зберегти тепло… І там лежали… цілими днями, притулившись одне до одного… Не розтуляючи рота… У цілковитому мовчанні… Коли доходиш до такого стану, навіть вогонь не гріє… Всі жахливо кашляли. Й схудли… Ноги стали як патички… Ми відчували надзвичайну слабкість… не хотілося рухатися, жувати, взагалі нічого робити… Голод — то не жарти… Листоноша більше не заходив… Мабуть, отримав якісь вказівки… Ми б так не виснажилися, якби в нас було масло або хоч трохи маргарину… Взимку це просто необхідно! У Куртіаля з’явилося якесь дивне нездужання… Холод посилювався, а їли ми дедалі менше… У нього почався якийсь ентерит, справді досить серйозне запалення кишківника… Його діймав сильний біль у череві… Корчився на соломі… Але це було не від їжі!.. Він сперечався з матусею з приводу клізми… Ставити її?.. чи не ставити?..

— Та в тебе у животі нічогісінько немає!.. — говорила вона… — Як це тобі може допомогти?.. Колька просто так не починається!..

— Ну гаразд, але я впевнений, що це минеться! О! Чорт… всю ніч мене вивертало!.. Це сухі кольки… так ніби мені зав'язують кишки у вузол!.. О! Що ти на це скажеш!..

— Але це ж від холоду!.. Нещасний ідіоте!..