Наша популярність у «Великій кулі» зросла… Прості п'яниці відчули смак до перегонів!.. Нам навіть доводилося їх стримувати… Вони, недовго думаючи, були ладні ризикувати своїми купюрами… Їм хотілося ставити по три пятифранкові папірці! Такі ставки ми категорично відкидали!.. З нас було вже досить скандалів!.. Ми були вкрай обережні!.. Наразі майже все йшло на служницю Агату!.. Вона стала справжньою повією… Раптові зміни настроїв нашої господарки набридали нам дедалі більше!.. Її витівки та постійні ультиматуми вже неможливо було терпіти… Вона нам страшенно надокучила… Де Перейр вирішив змінити тактику… Він більше не заважав їй займатися своєю роботою… Він навіть надихав її на копання!.. І всіляко підбадьорював!.. Постійно, метр за метром, тиждень за тижнем їй вдалося зорати величезний терен!.. Звичайно, це нас дещо лякало… Але варто було їй полишити роботу, все ставало набагато гірше… Їй набридла невизначеність, і вона сама вибрала картоплю! Ми не могли завадити їй… Вона вважала, що це ідеальний овоч… І одразу ж взялася до роботи. Наша думка її взагалі не цікавила. Коли величезна територія всуціль була засаджена бульбами, вона почала направо й наліво плескати язиком про наші «досліди» з електрохвилями! Ця звістка поширилася зі швидкістю блискавки…
Наступного дня у «Великій кулі» нас буквально засипали запитаннями… Місцеві селюки, які нас раніше любили, поважали, привітно приймали та навіть самі домагалися зустрічі з нами, раптом, побачивши нас, почали кривитися… Наші досліди здавалися їм підозрілими… Вони заздрили нам… «Бульби! Бульби!» — дражнили вони нас…
* * *Відступати було нікуди! Товстуха з часом просто осатаніла!.. Після того, як вона самотужки повністю переорала цілий гектар, то зробила наше життя просто нестерпним!.. Ми боялися з нею навіть заговорити… Вона погрожувала, що не дасть нам жодної секунди спокою, якщо ми знову будемо десь блукати й не візьмемось до роботи… Негайно!.. Потрібно було витягти брезент, мотор і динамо… Ми дістали великий маховик… Злегка його струснули. Розгорнули таблицю опорів… А потім… Це просто смішно… Але потім ми виявили, що нам бракує латунного дроту… Його потрібно було величезну кількість, цілі бобіни, щоб прокладати між рядами картоплі, на всій протяжності грядок… 500 метрів виявилося явно недостатньо!.. Було потрібно кілометри!.. Інакше все зривалося… без латуні неможливий радіотелуризм!.. Інтенсивне городництво залишиться нездійсненним! катодних розрядів не отримати. А це було обов'язковою умовою… Власне, вийшло навіть на краще… Ми вирішили, що ця злощасна латунь буде нам зручною відмовкою, чудовим алібі, й наша стара злякається через брак матеріалу і необхідність значних витрат… це змусить її одуматися, й вона хоч ненадовго дасть нам спокій. Аж дзуськи!.. Це її скорше розлютило… Вона пригрозила нам, що в разі подальших зволікань… і нашого неробства вона піде працювати акушеркою в Салігон, і не пізніше наступного тижня! Ось так! Справді, жарти скінчилися! Вона різала по-живому!.. Але навіть якби ми дуже хотіли, у нас не було грошей на такі дорогі закупи… Господи! Ми ж були банкрутами! Хто дасть нам кредит? Про таке годі було й думати…
З іншого боку, неможливо було змусити стару ввійти в наше становище… Ми ж, власне, жили на невеликі запаси… з того, що залишалося від кюре, і трохи від перегонів… О! Зрештою, ми ж усе втратили… Але це було жахливо… Кінець світу!.. Такий катаклізм неможливо було пережити… Ми справді затужили. Вона стала просто фантастично впертою… так вона зациклилася на картоплі… Достоту як раніше на польотах!.. Або на будинку в Монтрету… Ми були змушені поступитись!.. Якщо їй щось увіб'ється в голову, то вибити це звідти можна було лише відірвавши голову!.. А це була б украй болюча процедура!..
— Ти мені казав, чи не так?.. Ти не відмовляєшся?.. Чи, може, я недочула?.. Ти торочив про це десятки… сотні разів?! Що ти збираєшся запустити свою кляту електричну штуковину?! Чи мені просто причулося? Навіщо ми всі сюди приперлися?.. Я ж нічого не вигадала!.. Заради чого ти за жалюгідну подачку віддав свій будинок?.. Продав свій журнал?.. Ти ж силоміць затяг нас усіх в цю діру… У цей брудний хлів… На цей смітник!.. Чи не так?..
— Так, моє кохання!..
— Ну гаразд!.. Я хочу бачити! Ти чуєш мене?.. Хочу бачити!.. На власні очі!.. Я всім заради цього пожертвувала!.. всім своїм життям! Здоров'ям!.. своїм майбутнім… Усім!.. У мене більше нічого не залишилося… Хочу бачити, як вони ростуть!.. Ти чуєш мене?.. Ростуть!..
Вона стояла перед нами руки в боки й кидала йому це просто в обличчя!.. Від тяжкої роботи в полі у неї з'явилися такі м'язи, що було не до жартів!.. Аж лячно!.. Весь день вона пропадала в полях… й закурювала свою люльку тільки ввечері та ще коли ходила на ринок… Листоноша Есеб, який роками не бував у наших місцях, знову став учащати на хутір… Йому доводилося робити це двічі на день… Чутки про те, що якісь сільськогосподарські працівники творять справжні дива, вирощуючи картоплю за допомогою магнетичних випромінювань, миттєво поширилися по всіх сусідніх місцевостях…
Наші старі знайомі з банди винахідників знову натрапили на наш слід!.. Здавалося, вони були раді застати нас трьох… цілими й неушкодженими… Вони знову засипали нас своїми проектами!.. Вони не тримали на нас зла!.. А листоноша мав свої клопоти… Йому доводилося тягати тричі на тиждень повні торби рукописів… Від ваги лопнула велосипедна рама… Він установив подвійний ланцюг… Але велосипед гнувся навпіл… Він вимагав від свого відомства видати йому новий…
Де Перейр знову повернувся до своїх роздумів… Він уповні користувався дозвіллям і самотністю… Почувався цілком готовим до поворотів долі. До будь-яких!.. Його голова була сповнена задумів! Ще й найрішучіших!.. Він був готовий кинути виклик долі… Діяти не надто відкрито… Але і без зайвої підозрілости… як той, хто в курсі справи!..
— Фердінане! Дивися та вчись!.. Події розвиваються приблизно так, як я й передбачав!.. Тільки трохи стрімкіше!.. У доволі шаленому темпі!.. Я цього не врахував!.. Але в будь-якому разі ти побачиш… Тільки дивись уважніше! Нічого не проґав! Спостерігай!.. мій любий, тобі надається можливість побачити, як Куртіаль буде вгамовувати, приборкувати, змагати таку примхливу долю. Дивись! І запам'ятовуй! Треба бути безстрашним і гордим водночас! Колись ти переймеш це від мене! Хапай свою фортуну! Дай їй доброї прочуханки! Настане твоя черга! Ламай! Задуши цю повію! Всі мої особисті потреби зведено до строгої аскези! Мені багато не треба! Тож пусти їй кров! виснаж її! У твоєму віці хочеться сп'яніння! Тож не гай часу дарма! Споживай! Користайся! Роби, що хочеш! Мені ж вистачить і цього!.. Обійми мене!.. Слухай! Нам пощастить!
Обійматися було незручно через моє пальто, міцно прив'язане до штанів!.. Це утруднювало рух, зате було тепло… Це було необхідно!.. Насувалася зима!.. а наше основне житло, незважаючи на камін та утеплювальні роботи, продувалося наскрізь… Крізь щілини свистів вітер, і тепло миттєво вилітало геть… Взимку це було справжнє решето… Хата справді була дуже стара.
* * *Після тривалих роздумів у «Великій кулі» та в лісах у де Перейра виникла чудова ідея… Його думки шугали далі й ширше, ніж зазвичай!.. Він відчув потреби цього світу…
— З окремими індивідами покінчено!.. Від них більше нічого чекати!.. Слід мати справу лише з родинами, Фердінане! Лише із сім'ями! Все для родини і за допомогою родини!..
Саме до «турботливих батьків Франції» він і кинув свій перший клич! Тим, кому було не байдуже майбутнє їхніх дорогих малюків!.. Тим, хто щодня заживо зогнивав у нездоровій атмосфері сучасних міст!.. Тим, хто ладен був на все, аби лиш порятувати своє янголятко від рабської праці у якій-небудь крамниці… або від передчасних сухот бухгалтерського службовця… матерям, які мріяли про здорове і природне життя своїх чад на свіжому повітрі… подалі від міського смороду… щоб їхнє майбуття цілковито залежало від плодів здорової праці… в польових умовах… Сонячні, мирні радощі!.. Де Перейр урочисто ґарантував їм усе це та ще багато іншого… Вони з дружиною брали на себе повне утримання цих маленьких пестунів долі, надання їм початкової, а також середньої «раціоналістичної» освіти… і, нарешті, вищої освіти, яка мала бути «позитивістською, зоотехнічною та городницькою»…
Наша «радіотелурична» технологія просто на очах перетворилася для передплатників в «Оновлений сімейний інтернат Нової раси»… Так ми називали у своїх проспектах нашу ферму та її терени… За кілька днів ми засипали нашими закликами паризькі квартали… найгустонаселеніші… найвіддаленіші… і ще деякі особливо засмерджені острівці з боку Ашер… нам хотілося подивитися, що з того вийде… Ми побоювалися лише одного, що вони зголосяться надто рано! Надмірного ентузіазму ми боялися як чуми!.. Ми вже мали сумний досвід!
Для нас з нашою «радіотелурією» проблеми продовольчого забезпечення не існувало!.. Складнощі виникали лише з насиченням ринків нашою картоплею, вирощеною на опроміненні!.. З цим треба було щось вирішувати!.. Відгодовуватимемо нею свиней!.. Хай буде так!.. А ще займемось птахівництвом!.. Дітлахи будуть споживати курятину!.. Куртіаль був великим прихильником такого змішаного харчування… М'ясо сприяє росту! Само собою зрозуміло, що без особливих зусиль ми зможемо вдягти наших вихованців у льон власного виробництва, витканий гуртом довгими зимовими вечорами… Це вражало… налаштовувало на серйозний лад! Грандіозний сільськогосподарський вулик! Але під знаком Розуму! а не інстинктів!.. О! Де Перейр надавав великого значення цій обставині! Він хотів, щоб усе було гармонійно!.. організовано!.. повчально!.. Втілення своїх задумів де Перейр уявляв собі таким чином… Діти з «Нової раси», без напруги навчаючись та водночас зміцнюючи свої легені, будуть з радістю виконувати будь-яку легку роботу!.. кваліфіковано, спокійно і абсолютно безкоштовно!.. без жодного примусу вони цілковито віддадуться сільськогосподарській праці. Метода «неомультиопромінення»… Ця глибока реформа йшла із самого села! І розквітала просто на природі! Нам залишалося лише вдихати її пахощі! Куртіаль уже відчував аромат!.. Насамперед він покладався на старанність своїх учнів, їхню готовність обробляти поля! Очищати їх від бур'янів!.. Те, що дорослим здавалося нестерпними тортурами!.. Для малюків не становило жодних труднощів!.. Таким чином, сам де Перейр, звільнений від усієї чорнової роботи, зможе повністю присвятити себе глибоким дослідженням проблеми «поляризації»… Він лише скеровуватиме випромінювання!.. Й більше не робитиме нічого! Оживлятиме всю нашу землю телуричними потоками!..
Нашу програму було складено дуже грамотно… Ми поширювали її десятками тисяч по всіх кварталах… Безперечно, в ній втілилися найпотаємніші прагнення людських сердець… Тисячі нереалізованих бажань… Це справді так, бо майже миттєво нас буквально засипали листами… з яскравими коментарями… в абсолютній більшості доброзичливими… Найбільше наших прихильників зацікавив фінансовий бік справи… Справді, ми підрахували все до останнього франка… Годі було уявити собі щось вигідніше… За те, щоб провести учня з семирічного віку аж до армії, ґарантувати йому дах і їжу протягом тринадцяти років, розвивати його характер, легені, розум, руки, прищеплювати йому любов до природи, навчати його майстерности й врешті забезпечити після закінчення інтернату чудовим і престижним дипломом «Інженера радіогеометрії», ми вимагали з батьків одноразову суму без доплат — всього лише чотириста франків… Весь прибуток, отриманий нами, слід було використати на закупівлю латуні, необхідної для введення в дію мережі… підземного випромінювання… Щойно наші овочі почнуть рости, про майбутнє можна буде не хвилюватися!.. Ми не ставили перед собою нездійсненних завдань!.. Для початку лише картопля… чотири вагони на місяць.
* * *Варто якійсь справі набути хоч невеликого розмаху, як вона відразу виявляється «ipso facto»[75] в епіцентрі тисячі прихованих, невловних та невпинних підступів… Інакше не скажеш!.. Трагічна фатальність пронизує всі її фібри… тихо й непомітно роз'їдає тканини… щоб уникнути біди і не кінчити крахом, найпідступніші та найрішучіші стратеги не можуть і не повинні розраховувати лише на щасливий випадок… Таке життя й така доля найпрекрасніших і найблискучіших злетів… Усе поставлено на карту!.. Геній далеко не завжди перемагає… Панамська катастрофа?.. Це урок для всіх!.. Він повинен змусити здригнутися найзапекліших негідників!.. змусити їх гарненько задуматися про підступність фортуни!.. примарність успіху! Ох!.. Найбезглуздіша випадковість… доля чигає на свої жертви, як жаба на мухи… Вона стрибає на них! Хапає! Душить їх! І заковтує! Пригощається ними й викидає ззаду маленькі гнійні кульки, як якийсь вотивний дар для панночок на виданні.
І ми в Блем-ле-Петі, звичайно, не стали винятком й почали наражатися на неприємності… вже на самому початку нашої затії… По-перше, нотаріус з Персана… Він приходив майже щодня… і поводився досить загрозливо… Ми мали розраховуватися з рештою боргів!.. Він прочитав у газетах сенсаційний репортаж про наші чудесні досліди!.. Він вірив в існування нечистої сили… і вважав нас цілком схибленими!.. Він вимагав негайної сплати за свою ферму!.. за ці болотисті ділянки!.. А потім, у всіх наших кредиторів з Пале-Роялю… вже уривався терпець… І в Тапоньє теж!.. Він виявився останнім лайном!.. Він також читав газети!.. Й вирішив, що ми жируємо за рахунок державних субсидій!.. і отримуємо платню на вулиці Ґренель!..[76]
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 98. Приємного читання.