Сказано було рішуче… Але на них все одно не подіяло. Образ сипалося все більше… мекання лише посилилося… Вони плювали на скло… Кидали каміння… Все могло скінчитися доволі кепсько… Треба було терміново тікати… Через задні двері… та якомога швидше!..
* * *
Після такого Трафальґара[69] ми вже не знали, як нам бути… Як позбутися навіжених. Наш конкурс на «Глибинний дзвін» одразу перетворився для нас на ще брутальнішу кориду, ніж «Вічний двигун»… Зранку до вечора нас тримали в облозі… А часто навіть посеред ночі вони приходили й будили всіх своїм несамовитим лементом. Дефіляди витріщак з вилупленими баньками били себе в груди і роздувалися, сповнені впевнености та неспростовних доказів… Дивитися на це було просто смішно… Їхня кількість усе зростала!.. Вони вже перекрили рух… Справжня сарабанда[70] несамовитих!..
У контору їх набивалося так багато, вони так галасували, розвалившись на стільцях та порпаючись у паперах, що неможливо було навіть зайти, аби щось взяти… Всі вони неодмінно хотіли залишитеся ще хоч на мить і розповісти нам про якісь невисловлені деталі…
Якби ж ми їм були хоч щось винні! Якби вони внесли аванс, частину суми за передплату, тоді ще можна було б зрозуміти, чому вони невдоволені, чому скандалять та галасують!.. Але це був зовсім інший випадок!.. Безпрецедентний! Ми їм справді нічого не були винні! це було найголовніше! Вони мали б це зрозуміти!.. Ми діяли не з користи! А просто зі спортивного інтересу!.. Це ж абсолютно зрозуміло!.. Ми були повністю квити… Та дзузьки!.. Навпаки! Вони бешкетували із задоволення, тільки щоб нам понабридати!.. Й вимагали від нас ще в тисячу разів більше! Вони поводились у тисячу разів огидніше! хрипіли! бризкали слиною! Як ніколи досі, так, буцімто ми їх обібрали до нитки!.. Справжні чорти!.. Кожний брехав, немов на Біржі, на захист свого непотребу!.. А потім ще всі гуртом!.. Рейвах був просто страхітливий!..
Ніхто не хотів більше чекати!.. Уже за хвилину мала бути створена їхня найбезглуздіша система! й жодною секундою пізніше! Вона негайно мала диміти!.. І діяти!.. Їм нетерпеливилося спуститись на морське дно!.. За своїм скарбом!.. Кожному кортіло бути першим! У таких «умовах» ми працювали! Вони розмахували нашими папірцями!.. Їм уже не раз було сказано, що їхні вибрики нам осточортіли… цей шарварок нам обрид!.. Як загалом уся ця чортова нісенітниця!.. Куртіаль навіть спеціально видерся на гвинтові сходи, щоб сказати їм усю правду… він щосили волав над натовпом… для більшої виразности на ньому був кашкет… Я свідок, він нічого не приховував… Чудес більше не буде!.. Він їм сказав прямим текстом, що наш вкладник зник! Із цим покінчено… Про це можна забути… Мільйонів у нас тепер не більше, ніж у дулі!.. Пояснив їм також, що нашого спонсора замкнула поліція… Так, саме його, кюре… І він ніколи звідти вже не вийде! На нього на-тягли гамівну сорочку, і весь наш бізнес провалився, як сіль у воду… «У воду!.. У воду|..» Почувши ці слова, вони аж затремтіли від захвату… Й підхопили всі хором: «У воду! Куртіаль! у воду! у воду!..» Їх ставало все більше, вони приносили щораз нові плани… Варто було з ними заговорити, як їхні пики розпливалися в дурнуватій усмішці… Справа не рухалася… Вони твердо стояли на своєму… Всі вони знали, що за віру треба страждати! Віра зрушує гори й осушує моря… У них була фанатична віра… Заради своєї віри вони здатні були на все! вони не сумнівалися, що ми хочемо привласнити собі всі грошенята, не поділившись з ними!.. Тож вони невтомно стояли перед нашими дверима… І стежили за виходом… Вони зручно розташувалися вздовж решіток… І нікуди не поспішали… їхні переконання були твердіші за крицю!.. Сперечатися було марно… Вони ладні були прибити нас на місці за найменше заперечення… Їхня жорстокість зростала з кожним днем… Найпідліші й найхитріші заходили через задні двері… Проходили через гімнастичний зал… та жестами закликали нас… Пошепки в кутку вони пропонували нам домовитися, збільшити нашу частку… сорок зі ста замість десяти… з першої здобичі… Вони хотіли, щоб ними зайнялися негайно, раніше, ніж іншими… вони вважали нас дуже жадібними… й навіть намагалися нас підкупити… Спокусити всілякими «преміями»!
Куртіаль не хотів більше нікого бачити, будь з ким розмовляти чи когось слухати!.. Він навіть не хотів більше виходити… Побоюючись, що до нього знову причепляться… Він волів залишатися в підвалі.
— А ти! — казав він мені… — Теж іди звідси!.. Врешті вони тебе приб'ють! Іди посидь десь під деревами… потойбіч басейну… Буде ліпше, щоб вони не бачили нас разом… Треба, щоб вони видихлися!.. Нехай собі деруть горло, скільки завгодно… Ця корида десь на тиждень, а то й днів на десять!..
Він помилявся, все це протривало набагато довше…
* * *
На щастя, трохи грошей таки вдалося врятувати… Те, що я поцупив у каноніка… Майже дві тисячі франків… Ми вирішили, що гроші нам знадобляться: як тільки трохи вгамується цей шарварок, однієї вночі ми зірвемося з місця… й перевеземо всі наші матеріали деінде!.. В інший квартал!.. Тут залишатися не було жодної можливости… Відкриємо новий «Майстротрон» на зовсім новому матеріалі, з іншими винахідниками… Про «Дзвони» забудемо… Сума була цілком пристойна, залишалося почекати два-три тижні, перетерпіти всі приниження…
Разом з тим товстусі годі було пояснити, що їй краще було б залишатися у себе в Монтрету… Перечекати грозу там!.. Вона не хотіла мене слухати… не вірила в наш крах!.. А я вже добре знав цю публіку… Вона їх дратувала своїми манерами, люлькою, вуаллю… пересуди не вщухали… Ба більше, вона постійно нападала на них… Це могло дуже зле скінчитися… Її могли запросто прибити… У винахідників трапляються такі спалахи гніву та напади, про які вона й не здогадувалася… Ті здатні на все! Звісно, вона б не спасувала й захищалася б, як левиця, але кому потрібні ці трагедії?.. Ми б нічого від цього не виграли!.. Це все одно не врятувало б будинку!.. Нарешті, після потоків сліз і глибоких зітхань, вона погодилася…
Того дня вона не прийшла… Куртіаль дрімав у підвалі… Ми пообідали разом у «Равлику» в Рауля і, їй-богу, досить непогано. Він ні в чому собі не відмовляв… Я не став повертатися до контори… Майже одразу пішов і влаштувався неподалік, як звикле, на лавці навпроти, за ротондою… Звідти я спостерігав за всіма відвідувачами… У разі необхідности я міг навіть втрутитися… Але цей день видався спокійним… Нічого особливого… Ті самі балакуни, що бризкають слиною, групами вешталися навколо… Це тривало вже з початку минулого тижня… Справді, нічого небувалого!.. Не варто було хвилюватися… звичайний гамір без скандалу… Ба більше, десь після четвертої встановився відносний спокій!.. Вони всілися рядком… І говорили майже пошепки… мабуть, дуже потомилися… Отак сиділи вервечкою уздовж вітрин… Відчувалася втома… Так не могло довго тривати… Я вже почав обмірковувати майбутнє… доведеться-таки нам звідси забиратися… Налагоджувати іншу справу!.. Освоювати нові «підвали»! і новий бізнес!.. У нас були грошенята… Але чи надовго їх вистачить? Подумаєш! Нічого особливого! Теж мені! Не так уже й складно витратити два білети по тисячі франків!.. Підняти часопис!.. І ще заплатити за будиночок!.. правду кажучи, неможливо було зробити обидві справи водночас!.. Загалом, я поринув у свої думки… ще й глибоко поринув… Нараз удалині в завулку Божоле я помітив здоровенного ґевала, який один зчиняв страшенний рейвах! Він звивався всім тілом і жваво жестикулював… Він підійшов, підстрибнув і захитався просто біля наших дверей… Схопився за ручку… Й почав трясти двері як грушу… Він горлав і кликав де Перейра!.. Цей хлоп був старшенно розлючений, просто у нестямі від люті!.. Перш ніж піти, він ще якийсь час лаяв нас… та відповіді не було… Тоді він витяг пензлик і зелену фарбу та пообписував усю нашу вітрину… Напевне, це була лайка!.. Нарешті він пішов… усе ще дуже збуджений… Нічого страшного!.. Бувало й гірше! Я побоювався набагато більшого…
Минула ще година, потім дві… Сонце хилилося до заходу… Вибило шосту… Настав неприємний момент, якого я побоювався найбільше… дуже вдалий час для сутичок і колотнеч… Особливо з нашою клієнтурою… Саме о цій порі всі дрібні службовці, ці надмірно винахідливі маніяки, залишають свої робочі місця… На волі опиняються всі працівники… Додайте до цього різні фабрики, майстерні… Всі вони летять стрімголов, біжать за омнібусом… ці ремісники, яким не дають спокою віяння Прогресу!.. Вони хочуть устигнути!.. Скористатись рештками дня… Вони пруть, пнуться зі шкури! Це тверезі люди, які п'ють саму воду… Вони біжать, як зебри! Це час великих бійок!.. Щойно я відчував їхнє наближення, у мене починав боліти живіт!.. Замість аперитиву, вони надавали перевагу бедламу, який влаштували в нас!..
Я ще трохи посидів у роздумах… Подумав ще про вечерю… Про те, що я маю розбудити Куртіаля і що він просив у мене п’ятдесят франків. Та раптом я аж підскочив!.. До мене долинув жахливий гуркіт! З боку Орлеанської Ґалереї… Він наближався й ставав гучнішим!.. Це був не просто гуркіт… Все аж тряслося! Це була справжня гроза!.. Під скляним дахом все гримотіло!.. Я схопився! Й кинувся на вулицю Ґомбу, звідки, як мені здавалося, долинав найбільший шум… Я наскочив там на цілу орду не просто розлючених, а одержимих виродків, які ревли на все горло… їх було десь тисячі дві, не менше, вони юрмились у довгій бічній вуличці!.. А з прилеглих вулиць до них приєднувалися нові… Вони всі купчилися, тіснилися навколо візка, схожого на присадкувату вантажівку… Тої миті, коли я підійшов, вони штурмували подвійні ґрати саду… В єдиному пориві вони вирвали все… Низький візок слугував за таран… Два стовпи, на яких трималася арка… з тесаного каменя… розлетілись як солома!.. Все валилось і падало!.. уламки розліталися навсібіч!.. Видовище було просто страхітливе… Вони так гриміли!.. що земля тремтіла на півтора кілометри!.. Вони заплигували у канави… Треба було бачити це шаленство!.. Вони аж пританцьовували й підстрибували навколо свого катафалка! Абсолютно всі! Я не міг повірити власним очам!.. Вони просто збожеволіли!.. Щонайменше сто п'ятдесят осіб упряглись у візок!.. Решта навіжених лізли і штовхалися, щоб теж зачепитись за дишло… за нижні частини… за осі… Я наблизився до цього шарварку… О! Я одразу ж помітив винахідників!.. Вони майже всі були там!.. Я всіх їх знав!.. Ось де ла Ґрюз, ґарсон з кав'ярні… в м'яких туфлях без підборів!.. І Карвале, кравець… Йому важко бігти. У нього спадають штани!.. ось Бідіґль і Жушер, вони займаються винахідництвом разом… Проводять усі ночі на Центральному ринку… Носять там кошики… Я впізнав Бізонда! Впізнав Ґратьєна, винахідника невидимої пляшки! Каванду… Ланемона з двома парами окулярів… Він винайшов систему опалення ртуттю!.. Я бачив там усіх цих покидьків!.. Вони волали, жадали крови! Вбивства! Ці божевільні були направду розлючені!.. Тоді я видерся на ґрати! І опинився вгорі над натовпом!.. Тут я добре зміг розгледіти на сидінні високого кучерявого типа, ватажка, який їх під'юджував… Я роздивився цю монументальну махину!.. Чавунний панцир… Неймовірна гидота!.. Це був суцільно броньований дзвін, розроблений паном Вердюна!.. Точно!.. Я сто разів бачив його макет! Неймовірний проект!.. Я відразу ж його впізнав! З ілюмінаторами, що світяться! розбіжними пучками світла!.. Це вже вершина! А ось і сам пан Вердюна з оголеними грудьми! Він сидів на своєму апараті, на самій верхівці! І несамовито волав! Збирав навколо себе інших божевільних! нацьковував їх, готуючись кинути в атаку!..
Знаю, він категорично нас попереджав, що все одно побудує свого дзвона, хай би що ми там казали, за свої власні гроші!.. Економно!.. Ми не сприймали його всерйоз… Він не перший напускав туману!.. Ця родина Вердюна були спадковими малярами в Монружі!.. Він притяг із собою всю сім'ю!.. Вони всі там зібралися!.. Й скакали навколо дзвона!.. Всі разом… рука до руки… справжня фарандола[71]… Мати, дідусь та малий… Тягли до нас свою махину… Як і обіцяли…
Я просто відмовлявся в таке вірити!.. Вони штовхали своє чудовисько від самого Монружа!.. Тут зібралися всі божевільні! Дика коаліція!.. Вони впізнали мене… І заволали! Зі страшною люттю… обливали мене помиями!.. І всіляко лаяли мене знизу… Вони почали плювати на мене! Я гукнув до них:
— Стривайте! Послухайте мене! Хвилинку!.. — вони на секунду замовкли… — Ви повинні зрозуміти!
— Спускайся вниз! Гівно!.. Щоб тебе трахнули в дупу раз і назавжди!.. Посадити тебе на палю! пройдисвіте! Свинюко! Недогризок! Де твій старий блазень?.. Ми йому вивернемо кишки!..
Вони мене не слухали!.. Не варто було й наполягати… На щастя, мені вдалося втекти!.. Я сховався за кіоском… І на все горло закричав: «На допомогу!..» Але було надто пізно… Навколо все так гриміло… шуміло… деренчало… що мене не було чути… І перед нашими дверима була найсильніша тиснява! Своїми словами я ніби ще більше їх роз'ятрив! Вони розлютилися ще більше!.. Вже дійшли до справжнього пароксизму! Вони розпряглися!.. І почали штовхати свою пекельну машину через алею просто на вітрину!.. Шум подвоївся… одержимі з усієї округи приєдналися до них… На дзвін налягла ціла юрба… «І раз! І два! І гоп! І гоп! Тягни!» Всією масою!.. З усього маху вони штовхнули свою катапульту на скляну вітрину!.. Вона розбилася на друзки!.. Дерев'яна обшивка стін затремтіла! Затріщала! І розвалилася! розлетілася на шматки!.. Посипалося скло! Чудовисько проникає всередину, розгойдується і трощить усе на своєму шляху! «Майстротрон» повністю обвалюється й тоне в потоці будівельного сміття!.. Я встиг розгледіти, як гвинтові сходи, куточок вкладника, «туніські» антресолі… завалились у водоспаді паперів і клубах пилу!.. Здійнялася велетенська біла хмара і вкрила собою всі сади й ґалереї… Юрба почала задихатися!.. Всі вони були у вапні!.. відпльовувалися! Чхали! І все одно продовжували штовхати свій таран… Залізяччя… скло… сипалося зі стелі градом!.. Дзвін підстрибнув! Підлога затріщала, прогнулася, з'явилась тріщина… страшна машинерія похитнулась й захиталася… на краю прірви!.. Потім перехнябилася… Й упала в глибину… Чорт забирай! Це кінець!.. Гуркіт струсив усю округу!.. Пронизливі й злісні крики раптом пролунали серед натовпу!.. Всі сади затягло густим пилом… Нарешті з'явилися поліціянти… Вони навпомацки знайшли місце події… й обгородили стрічкою уламки… Незабаром примчало ще більше поліцаїв! Угледівши їх, заколотники розсіялися… розбіглися проходами ґалерей… Ними аж тіпало від збудження…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 96. Приємного читання.
TextBook