Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Пані де Перейр мала свої клопоти… Вона взяла на себе закупи та прибирання хатини… Крім того, двічі на тиждень вона ходила на базар у Персан. І готувала нам їжу… Вона наводила лад у приміщеннях, щоб там хоч якось можна було жити… Без неї ми б залишилися на бобах, настільки складно було з піччю!.. Навіть щоб засмажити яєчню, потрібно було довго вовтузитися, розпалюючи дрова чи вугілля!.. Це всім відбивало апетит!..

Слід визнати, що ми з де Перейром прокидалися не надто рано! Це страшенно дратувало товстуху!.. Їй хотілося, щоб ми весь час ворушилися! Займалися чимось корисним!.. Але як тільки ми кудись ішли… то не особливо поспішали повертатися… Це теж виводило її з себе… Вона, бідака, збагнути не могла, що ми могли так довго робити надворі… Де Перейрові приносили задоволення наші довгі прогулянки… Щодня він відкривав на околицях нові чудові краєвиди… А завдяки мапі це було до біса повчально. Після полудня де-небудь на узліссі… або на косогорі… як тільки ставало спекотно… ми влаштовувалися зручніше… Брали з собою пляшчину пива… Й де Перейр міг спокійно розмірковувати… Я йому не заважав… Я дрімав… Він говорив сам із собою… Його саперна лопатка стриміла в землі поруч з нами… Ми приємно збавляли час… Все справді змінилося… спокій… Патріархальний побут!.. Але гроші закінчувалися… Тепер уже непокоїлася вона. Й почала перераховувати їх щовечора.

Питання своєї одяганки я вирішив без особливих труднощів… Все-таки природа діє цілющим чином… Всі дрібниці відступають на другий план… Зрештою я зупинився на велосипедних штанях та демісезонному пальті, поли якого я наполовину обрізав, а з обрізків пошив собі теплі з напуском штани… можливо, занадто теплі, але зручні… Тепер мене впізнавали здалеку… Все було перев'язане мотузками… та підв'язками… Товстуха, як і ми, теж змінила свій вигляд, тепер вона носила штани, зовсім як чоловік… у неї вже не залишилося спідниць. Це здавалося їй значно практичнішим… Так вона ходила й на ринок. Хлопчаки щораз чекали її на околиці містечка… Вони дражнили її, закидали кізяками, денцями пляшок та каменюками… Зрештою це скінчилося бійкою!.. Вона змогла постояти за себе!.. Втрутилися жандарми… Вимагали в неї документи!.. Вона зневажливо відповіла їм: «Я порядна жінка, пане! Ви можете слідувати за мною!..» Але ті не захотіли.

Надворі було чудесне літо!.. Здавалося, воно не матиме кінця!.. Було спекотно, нас всіх вабило на свіже повітря… Після горнятка кави з ромом ми з де Перейром чимчикували в поле… а потім цілісінький день блукали навмання нивами. У нас було доволі приємне життя!.. Це трохи нагадувало щасливі дні наших польотів… Але не можна було виявляти нашу стратосферичну ностальгію при пані де Перейр… Варто було тільки згадати про «Завзятого»! або про «Архімеда»!.. як вона заливалася слізьми… Вона не приховувала свого горя… На нас їй було начхати… Ми намагалися перевести розмову на щось інше… Про минуле краще було не згадувати!.. Але й про майбутнє слід було говорити з великою осторогою… Це теж була досить делікатна тема… Наше майбутнє було не зовсім ясним… Воно ледь вимальовувалося… Куртіаль усе ще вагався… Він волів почекати та діяти напевно… Вдень, коли ми блукали, в перервах між своїми роздумами, він починав копати то там, то тут і щось досліджував… Нахилявся, розглядав, зважував, мацав свіжозорану землю… Розтирав і розкидав її… Просіював крізь пальці, ніби хотів добути з неї золото… Нарешті, плескав у долоні та сильно дмухав… Усе відлітало!.. Він невдоволено кривився!.. «Псст! Псст! Псст!.. Ця ділянка не годиться, Фердінане! Занадто бідний ґрунт! Гм! Гм! Як я боюся за редиску! Гм! Може, спробувати артишоки! Що ще?.. До того ж!.. О! леле! Тут занадто багато магнезії!..» Так ми й пішли, нічого не вирішивши.

За столом його дружина вже усоте запитувала про овочі… Чи ми врешті вирішили що-небудь?.. Коли ж настане довгоочікуваний момент?.. Вона пропонувала квасолю… Звичайно, це було нескромно з її боку!.. Куртіаль навіть підстрибував від обурення, почувши таке!..

— Квасоля?.. Квасоля?.. У цих пропащих місцях?.. Чуєш, Фердінане? Квасоля?.. На ділянці без марганцю! А чому не горошок?.. Га?.. Або баклажани! Ні, ти чуєш?.. Це ж треба!.. — Він почувався ображеним!.. — Може ще вермішель! Так можна сказати все що завгодно! Трюфелі!.. Га!.. Може ще трюфелі!..

Він ще довго тупцяв за дверима й ревів як ведмідь… Обурення, викликане її нахабною пропозицією, тривало годинами… ніхто, крім нього, не мав права втручатися в цю сферу! Вільний вибір! Наукова селекція!.. Стара йшла спати сама у свій сарайчик без вікон, де між дверима та діжкою вона влаштувала собі щось на кшталт алькова, в якому ніколи не було протягів… Я чув, як вона ридає за перегородкою… Він був надто жорстокий з нею…

Треба визнати, що їй таки не бракувало рішучости, завзятости… та самовідданости… Потрібен був не один день, аби привести цю стару халупу до ладу, але вона творила справжні дива!.. Працювала не покладаючи рук… Усе навколо було виведено з ладу… не працювало… Ні помпа, ні млин для підйому води… Піч обсипалася в каструлю з супом… Їй довелося замазувати щілини в паркані, самій позатикати всі дірки… всі тріщини… лагодити віконниці, класти черепицю і шифер… Вона підрихтувала всі ринви… Але все одно при першій же грозі в кімнати затікала вода… через дірки в даху… Ми поставили цеберка… по одному під кожну ринву… Вона сама все міняла й переробляла, брала на себе найважчу роботу, а не лише дрібний ремонт!.. Сама замінила величезні дверні петлі великої брами… займалася городом… столярною справою… слюсарною… жодна робота не лякала її… В усіх цих справах вона стала навіть доволі спритною… Як справжній ремісник… І звичайно ж, на ній була вся господарка й готуванні їжі… Вона сама говорила, що готова займатися всім, чим завгодно, лише не пранням білизни… Тому тої ставало дедалі менше… У нас залишився мінімум одягу… Сорочок було катма… й зовсім не було взуття…

З тріщинами у стінах мамуся трохи не розрахувала й попсувала тиньк… Де Перейр розкритикував її роботу й уважав, що все треба попереробляти… Але у нас були нагальніші справи… Хоча завдяки мамусі цей похмурий барліг зрештою став трохи нагадувати житлове приміщення… більш-менш… Та все одно це була руїна… Ремонтуй, не ремонтуй, а лайно залишалося лайном…

Мамуся трималася як справжній герой, адже наслідки операції на яєчниках усе більше давалися взнаки… Можливо, через надто великі навантаження?.. Вона просто миттєво обливалася потом… Іноді піт тік у неї навіть по вусах… Увечері вона була такою напруженою і збудженою, що при найменшому роздратуванні… Тарах! вибухала гроза! Лють вихлюпувалася назовні… Вона вичікувала, вся зіщулившись у грудку… Вибухала через дрібниці… І її годі було зупинити…

Але насамперед слід було намагатися уникати найменших нагадувань про гарне життя в Монтрету!.. Вони для неї були як кістка в горлі… Варто було лише торкнутися цієї теми, як вона ставала просто навіженою, звинувачувала нас у змові… обзивала недоносками, виродками, кровопивцями… Тож її доводилося силою вкладати в ліжко!..

Де Перейр досі не міг визначитися зі своїм знаменитим овочем… Необхідно було підшукати щось іще… Редиска тепер викликала в нього сумніви… На чому ж зупинитися?.. Який овоч найкраще підходить для радіотелурії?.. Необхідно, щоб він збільшувався в розмірах… А ще потрібно було нарешті вибрати ділянку!.. Непросте завдання!.. Пошуки велися дуже серйозні… Ми вже перевірили, перелопатили, всі ділянки в окрузі!.. Ми не хотіли брати першу-ліпшу… Ми розмірковували! Поки що це було все…

Якось під час наших прогулянок у протилежний від Персану бік, на південь, одного чудового дня ми натрапили на дуже мальовниче та справді привабливе село… Воно називалася Салігон-ан-Мелуар… Пішки туди було досить далеко… Від Блем-ле-Петі добрих дві години… Земля навколо Мелуар, Куртіаль це одразу ж зазначив, була набагато багатшою на метали а отже, на його думку, незрівнянно родючіша й така, що краще піддаватиметься обробці… Майже щодня ми приходили вивчати її!.. Перевагою цієї ділянки була наявність кадмію, а також кальцію… на дотик та особливо на нюх це було добре помітно, що де Перейр одразу ж визначив, навіть у відсотковому відношенні, й це було справжнім дивом… Розмірковуючи, він задавав собі питання: чи не занадто це багато для телурної каталізації… А раптом концентрація сягне такої сили, що наші овочі вибухнуть?.. вибухне їхній м'якуш!.. Це була серйозна небезпека… Він її передчував… Тож на цій родючій ділянці доводилося відмовитись від овочів, що швидко дозрівають… Слід було зупинитися на чомусь грубому і великому… Наприклад, на гарбузі… Але як же тоді з ринками збуту?.. Один гарбуз на ціле місто?.. Монументально?!.. Більше ринок не в змозі вмістити!.. Пора було на щось зважитись! Але знову виникали нові проблеми! Так завжди буває, якщо не сидиш склавши руки, а дієш!

У цьому сільці, що називалося Салігон, селяни переважно робили сидр… Причому такий, що він навіть не відгонив сечею! Що, варто зауважити, на селі трапляється доволі рідко! Напій злегка вдаряв у голову, особливо ігристий варіант… Ми швидко призвичаїлись до нього… За час наших дослідницьких походів… Пили ми у «Великій кулі»… єдиному тамтешньому шинку… Ми частенько заходили туди… Він був зручно розташований: у центрі, перед скотним ринком… Розмовляючи там із торговцями худобою, ми вивчали місцеві звичаї…

Де Перейр зразу накинувся на газету «Париж спортивний»… Він давно вже був позбавлений такої можливости… Оскільки тут він заходив у розмову практично з кожним… То зміг за короткий час навчити їх усьому, що знав… На подяку за різні поради щодо утримання худоби… він ділився деякими цінними вказівками щодо гри на кінних перегонах у Венсенн… навіть на відстані… Він заприятелював з усіма… Переважно тут збиралися скотарі… Я не заважав його бесідам… Служниця якраз була на мій смак… Дупка у неї була настільки м'язиста, що здавалася квадратною… Її груди теж були неймовірної твердости… І що більше їх притискали, то більше вони твердли… Просто броня… Я показав їй все… все, що вмів… Це подіяло на неї гіпнотично! Вона хотіла кинути свій шинок і йти з нами на ферму! Але мамуся де Перейр цього б не стерпіла… Особливо тепер, коли у неї почалися напади істерики… Вона і так вважала, що ми надто часто ходимо у бік Мелуар… І мала рацію… вона намагалася нас зловити… Ми почувалися дуже незручно… У вивчення ґрунтів вона вірила дедалі менше… Все це їй здавалося підозрілим… Літо добігало кінця… Надходив час збирати врожай… Прокляття!..

У «Великій кулі» селяни різко змінили свої манери й стали виглядати дуже кумедно… Між двома ковтками вони розгортали «Паризькі кінні перегони»… Це де Перейр запровадив таку розвагу… Він відсилав невеликі ставки… Не більше ніж за п'ять франків на людину… в конверті до свого старого приятеля… максимум п'ятдесят франків!.. Більше він не брав!.. понеділок, середа, субота… все йшло в бар «Заколот» за домовленістю з Нещодавно!.. Ми мали по п'ять су з кожної ставки!.. Це був наш крихітний заробіток!.. Агату, служницю з твердими грудьми, я навчив, як оберігатися від вагітности… Я показав їй, що «з тилу» йде значно веселіше… Мушу сказати, що вона мене просто обожнювала… Заради мене вона ладна була на все… На якусь часину я передавав її Куртіалю, щоб продемонструвати йому, як вона видресирувана! вона й сама цього хотіла… Варто було мені лише пальцем поманити, як вона бігла до нас… Звичайно, я так причарував її не своїм туалетом!.. Від мене розліталися навіть горобці!.. І не грішми!.. За весь час вона не отримала ні франка!.. Просто ми були з Парижа! Ось так.

Вечорами, після нашого повернення, скандали були щораз гучніші!.. Ірен стала просто нестерпною!.. Звичайно, ми приходили дедалі пізніше!.. І в неї були підстави для роздратування!.. Вона влаштовувала жахливі сцени!.. До крови скубла на собі волосся! Цілими жмутами! Він досі не підібрав собі потрібного овоча… й ділянку!.. І мамуся сама взялася за польові роботи… Вона старанно порпалася в землі! Вона не вміла прокладати пряму борозну… зате робила це з великим завзяттям… Зрештою вона б домоглася свого… Вона чудово давала собі раду!.. Тут вона мала де потренуватися… в Блем-ле-Петі, хоч куди підеш… вся земля була незайманою… Праворуч, ліворуч, на північ, на південь — ніде не було ні душі, а на заході й поготів!.. Скрізь було безлюдно… закинуто… й абсолютно безплідно…

— Що ти мордуєшся, моя товстухо! — говорив їй Куртіаль, коли ми заставали її вночі за роботою… — Ти марно тратиш сили! воно ні до чого!.. Ця земля цілком безплідна! Скільки я маю тобі товкти! Навіть тутешні селяни від неї відмовилися!.. Гадаю, тут варто зайнятись тваринництвом!.. На цих рівнинах можливе лише скотарство!.. За всім цим мергелем… та вапняно-компостними покидьками!.. Я не бачу ні клаптика свіжої землі!.. Це серйозна справа!.. З величезним ризиком! З абсолютно непередбачуваними наслідками! Я вже передчуваю!.. Передчуваю!.. Зрошувати такий терен?.. О! Господи!..

— Сам ти покидьок! Скажи-но! А як ти збираєшся поливати? Скажи мені! Щоб я чула?.. Ну ж бо!.. Давай!.. Давай!..

Він не хотів говорити… Й тікав до ферми… А я мав роботу. Мені було доручено щовечора класифікувати всі наші проби, зібрані за день… Розкладати їх на дощечки… біля кухні… в маленьких торбинках… Вони повільно висихали… всі ці зразки ґрунту, взяті в радіусі двадцяти кілометрів навколо нас… У нас був багатий вибір для остаточного рішення!.. Але, звичайно, найбільше зразків було з околиць Салігона.