Поліціянти очистили від цікавих місце катастрофи!.. Я знав усіх погромників!.. Я міг би тепер всіх закласти! Запросто… Я знав, хто з них найнебезпечніший! найсвавільніший у їхній банді! найзлісніший… найпадлючіший! Я знав, що заводій одержав би років десять! Так! Але я не спраглий до помсти! Це тільки все ускладнило б! Що вже воно дасть?.. Треба було з'ясувати головне!.. Я кинувся в саму гущу звалища… Підходив до кожної групи… Поліцаї впізнали мене… «Ви не бачили хазяїна? Куртіаля де Перейра?» — запитував я у всіх…
Його ніхто не бачив! Я покинув його опівдні! Раптом я наштовхнувся на комісара… З «Бонз-Анфан»… Того самого виродка, який нас так пісочив… І підійшов до нього… Я повідомив йому про зникнення… Він вислухав мене… Але поставився до цього скептично… «Ви так гадаєте?..» — сказав він мені… Він не дуже мені вірив… «Та я переконаний у цьому!..» Тоді він спустився зі мною краями вирви на саме дно!.. Ми почали шукати удвох… Я кричав!.. Кликав!.. «Куртіаль! Куртіаль!.. Підіймайся. Підіймайся!» Ми кричали разом з агентами… Один раз! Двічі! Десять разів!.. Я обнишпорив усі діри!.. Оглянув їх іще раз!.. «Напевне, він у борделі!» — зауважив хтось, гострий на язик… Ми вже збиралися йти… як раптом я почув голос: «Фердінане! Фердінане! У тебе немає драбини?..»
Це він! він! Точно! Він знайшовся на дні ями… З великими труднощами почав вилазити!.. Вся пика у нього була у вапні… Йому кинули канат… Він зачепився… І його витягли! Вийшов з кратера!.. Цілий та неушкоджений… Він нас заспокоїв!.. Його просто несподівано завалило й щільно затисло між дзвоном і стіною!.. він загубив свого капелюха!.. Саме це вивело його з рівноваги!.. він розлютився… Його рединґот теж постраждав!.. Він ні про що не просив… Повністю відмовився від допомоги… Не захотів іти до відділка… На поліцаїв поглянув зі зневагою… «Панове, я подам позов», — сказав він їм… І не дочекавшись відповіді, переступив через повалену балюстраду, балки й уламки… Коли ми вийшли на вулицю… Він почав розштовхувати натовп… «Дорогу! Дорогу!..» На його рединґоті були обірвані поли… Він був увесь у пилюці… Скуйовджений як горобець… він тікав, обтрушуючись на ходу від пилу… Все швидше й швидше… Тяг мене до виходу з боку Лувра… Він схопив мене за рукав… ним жахливо тіпало… Він більше не козирився…
— Давай! Давай! Швидше, Фердінане! Подивися! Ніхто не йде за нами? Ти впевнений?.. Поспішай, синку!.. Ніколи більше сюди не повернуся! В цю буду… Мерзотна пастка! Це вже точно! Справжнісінька змова!.. Я напишу домовласникові!
* * *
Тепер, коли нашу контору розбили в друзки, я не мав жодного даху над головою… Тож ми за взаємною згодою вирішили, що я також поїду в Монтрету!.. Ми ще зайшли до «Заколоту»… У своєму роздертому рединґоті він не міг їхати потягом!.. Хазяїн з люб'язности позичив йому старий костюм. Ми ще трохи подискутували з двома збудженими типами. Потім виявилося, що й штани де Перейра всі у дірках… Їх треба було хоч трохи зашити… Всі бачили побоїще, чули крики, жахливий шум… всі були дуже заінтриговані!.. Навіть Нещодавно виявив співчуття… він хотів щось зробити, організувати збір грошей… Я сказав, що не потрібно!.. Мені було б важко прийняти це!.. У нас ще були власні кошти… Він достатньо нажився на старому шкарбуні!.. Тож міг тепер демонструвати свою великодушність!.. Несподівано він заплатив за нас, знову замовив на всіх, а потім навіть ще раз.
Було досить тепло… Кінець липня… Від того, що ми добряче наковталися пилюки, у нас так пересохло в горлі, що ми врешті видули літрів десять-дванадцять пива. Пересувались зиґзаґами… Було вже зовсім пізно!.. Але ми все ще не оговталися! На Північному вокзалі ми заледве встигли на останній потяг!..
У Монтрету, на щастя, стояла зоряна ніч!.. І навіть трохи проглядав місяць! Можна було розгледіти дорогу… Але щоб куди-небудь не встрягти, особливо там, де починалися пагорби, треба було виявляти надзвичайну обережність!.. Тоді тут не було ні ліхтарів, ні табличок… Навпомацки ми намагалися зорієнтуватися серед хатин… Це могло дуже кепсько скінчитися… Трагічні непорозуміння постійно забирали в Монтрету чотири-п’ять життів на рік… Варто було заблукати… помилитися будинком!.. зайти за ґрати!.. подзвонити не туди, куди треба! Відразу лунав гучний постріл… З револьвера охоронця… або з карабіна… після чого тіло зухвальця розривала на шматки зграя псів… Зграя безжальних лютих хижаків, підібраних лише з дворових собак… агресивних та спеціально видресируваних… Вони накидалися на жертву… Й від нещасного не залишалось нічого… А ще варто згадати, що якраз тоді орудувала банда Бонно, яка ось уже шість місяців тероризувала північно-західні передмістя Парижа…
Панувала загальна паніка! Боялися буквально кожного… ночами двері не відчиняли навіть власним батькові й матері… Горе тому, хто заблукав!..
Дбайливий господар, добропорядний громадянин, сховавшись за віконницями, цілу ніч чатував на варті, спав лише впівока, стиснувши в руках зброю!..
Хитрий грабіжник чи грізний волоцюга могли наперед вважати себе підстреленими, вбитими, знищеними на місці… Тільки диво могло їх урятувати!.. Непохитна пильність!.. Зловісна смертоносна пітьма…
Дорогою з вокзалу Куртіаль вочевидь хвилювався!.. Він уявляв собі темну дорогу… можливі засідки… Трохи подумавши, він мовив: «Уперед!..» З перших же кроків дорогою він почав гучно насвистувати щось на кшталт тирольської пісні!.. Це був сигнал збору… За цією мелодією нас мали впізнавати на небезпечній ділянці шляху!.. Ми занурилися в ніч… Дорога стала дуже розм'яклою, розбитою, глейкою… Ми нечітко розрізняли в темряві предмети… обриси будиночків… На нас гавкали та кричали з-за кожного паркана, повз який ми проходили… Зграї собак захлиналися від люті… Ми намагалися йти якнайшвидше, але тут почався дощ! Справжня злива! Дорога йшла різко вгору.
— Ми йдемо… — попередив він мене… — на самий край Монтрету! Це тут найвище місце… Ти побачиш, як воно височить над околицями!
Їхній будинок, що називався «Гавот», стояв у найвищій точці району. Він часто розповідав мені, що їхній будинок вінчає собою навколишній краєвид!.. Зі своєї кімнати він міг споглядати весь Париж… Він почав задихатися!.. Але болотяка на вулиці була ще й не така грузька! А якби була зима?.. Нарешті трохи далі за поворотом я помітив, що попереду ряхтить і переміщається світло… «Це моя дружина! — вигукнув він. — Ти бачиш, вона передає кодом: С… ю… д… и… Один раз униз! Двічі вгору!.. Все правильно!..» Ми далі дерлися вгору… Все швидше… Стомлені й захекані, ми таки добулися на його ділянку… Наша карга з ліхтарем у руках вискочила на ґанок… І одразу ж накинулася на старого… Тут же зчинила сварку… Вона не давала мені вставити жодного слова… Вже з восьмої години вона сигналила до кожного потяга!.. Вона була страшенно обурена… А потім ще й я тут? Це так несподівано!.. Що я збираюся тут робити?.. Вона чіплялася до нас із запитаннями… І тут лише помітила, що на ньому був чужий одяг!.. Але ми дуже втомилися, щоб вдаватися в подробиці!.. Дідько б її вхопив!.. Ми увійшли в будинок… І виклали їй з ходу все, як було!.. Вона й так сильно хвилювалася через наше запізнення… Припускала, що виникли якісь непередбачувані неприємності… Але ось так, усе відразу, цього вона не могла винести… шарах! Без усякої підготовки!.. Від цього вона ніби ослабла… У неї затремтіло обличчя й навіть вуса… вона не спромоглася вимовити жодного звуку… Нарешті вона розридалася…
— Отже, це цілковитий кінець, Куртіалю?.. Цілковитий кінець, скажи мені?.. — вона гепнулася на стілець… Я думав, вона знепритомніє… Ми обидва були напоготові… вже приготувалися вкладати її на підлогу!.. Я встав, щоб прочинити вікно… Але вона знову оскаженіла!.. схопилася зі стільця… й почала трястися всім тілом!.. Це вона лише збиралася на силі… Відчай був недовгим! Вона знову схопилася на ноги! похитнулася, ледь втримавши рівновагу… Й з розмаху вдарила по столу, покритому цератою…
— Хай йому біс! Це вже занадто! — заволала вона на все горло…
— Занадто! занадто! Ще б пак!.. — він теж схопився, розлючений. Вона бачила, що він став дибки, що їй зразу вдалося вивести його з себе… Що він зараз розкукурікається, як півень.
— О! Це занадто!.. О! Це занадто?.. А я, моя дорогенька, ні про що не шкодую!.. Ні! ні!.. Абсолютно!.. Абсолютно ні про що!..
— О! Ти ні про що не шкодуєш, клятий негіднику!.. Га! Ти абсолютно задоволений?.. А як же будинок? Ти подумав про плату? Вони з'являться в суботу, хлопче!.. Саме в суботу, і ні на день пізніше!.. Є у тебе тисяча двісті франків?.. Може, вони в тебе із собою?.. Що вони обіцяли, ти добре знаєш!.. вони вже врахували наш вексель!.. опівдні вони прийдуть! У тебе є з собою гроші?.. Навіть не о першій! Опівдні!
— Чорт забирай! Чорт забирай! і ще раз чорт забирай! А взагалі!.. Мені начхати на твій будинок!.. Ти можеш пустити його на дрова!.. Останні події звільнили мене від усього!.. Ти мене розумієш?.. Скажи, жалюгідна дурепо?.. Гіркота! Злість! Борги! Опротестовані векселі!.. Мені наплювати на все це! Ти мене чуєш? Мені насрати на все! Так!..
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 97. Приємного читання.
TextBook