Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

О другій годині дня вона приїжджала з Монтрету… Вся виряджена, в капелюшку з гортензіями, з вуаллю, парасолькою та люлькою в зубах! Тут було не до сміху! вона чекала відвідувачів… Коли ті приходили й натрапляли на неї… Це було для них справжнім потрясінням…

— Сідайте! — говорила вона… — Я пані де Перейр! Я в курсі всіх ваших проблем! Можете нічого мені не пояснювати! Ну кажіть же! Я вас слухаю! Але стисло! У мене немає жодної зайвої секунди! мене чекають на випробуваннях…

Така була в неї тактика… Майже всі лякалися… Грубі інтонації, потужний голос! Хриплий і владний, який годі було перекричати… після хвилинної запинки… Вони затримувалися перед матусею… Вона трохи підіймала вуаль… Вони помічали вуса, мальовничу фізіономію, очі одаліски… Вона хмурила брови й питала: «Ну що, це все?..» Вони боягузливо відступали… задкували… й швиденько забиралися геть!.. «Я скоро повернуся, пані!.. Я скоро повернуся!..»

Одного разу вдень під час такої аудієнції… Вона допивала компот з фруктів… було близько четвертої… такий у неї був режим… Вона вже допивала… було на денці… Я навіть пам'ятаю той день, це був четвер… було дуже жарко… Аудієнція добігала кінця… Пані вже встигла позбутися цілої ватаги йолопів, різних ґевалів з конкурсу… Прохачів, базікал, пришелепків… з якими вона легко дала раду… І тут увійшов кюре… Одне це нас уже вразило… Ми були знайомі з деякими з них… Всі вони були дуже відданими передплатниками… та люб'язними кореспондентами…

«Сідайте, пане кюре…» Вона зразу змінила свій тон. Він влаштувався у великому фотелі… Я уважно оглянув його, раніше цього чолов'яги я ніколи не бачив… Він, безперечно, був новачком. На перший погляд, він здавався доволі розумним… Навіть можна сказати, обережним… Абсолютно спокійним… Чемним… він мав із собою парасольку… Хоча була чудова погода… Він поставив парасолю в куток… і, покашлюючи, сів… Він був трохи тілистим… але в межах норми… Ми якось звикли до справжніх диваків… Майже всі наші передплатники мали тик або ж корчили гримаси… тоді як цей здавався дуже сумирним… Та нараз він розтулив свого рота й заговорив… Мені раптом сяйнуло… Що це за фрукт!.. Він спеціально прийшов поговорити з нами про конкурс… Він читає наш «Майстротрон», не пропускаючи жодного номера… Ось уже кілька років поспіль… «Я багато подорожую! Дуже багато!..» — він говорив недоладно… Сенс його слів важко було вловити… якісь шматки перекручених фраз… з вигадливими зворотами… суцільні обривки… Нарешті ми таки второпали, що йому не подобався наш «Вічний двигун»!.. Він не бажав навіть говорити про це! О! ні! Від цього він аж буряковів!.. Він думав геть про інше!.. І був повністю цим захоплений!.. Ми мали підтримати його!.. або ми беремося, або ні!.. Або ж ми проти нього!.. Він нас одразу попередив! Про всі можливі наслідки! І жодного вічного двигуна! Це ж несерйозно! Порожня балаканина!.. Дурниця!.. Тоді як його задум — то зовсім інша річ!.. Нарешті ми почали розуміти, до чого він хилить… з усієї цієї балаканини… плутанини… переливання з пустого в порожнє… Йшлося про підводні скарби! Шляхетна ідея!.. Систематичний порятунок суден, що зазнали аварії!.. Всіх галеонів «Армади», які затонули в океанах з прадавніх часів!.. Усе, що блищить… усе, що встеляло та вистилає дно морів! Ось! Ось що було метою його життя! його пропозицією!.. Ось про що він прийшов говорити з нами!.. Він хотів, щоб ми взялися за це… не гаючи ні хвилини!.. Організували конкурс! всесвітнє змагання… На найкращий спосіб! Найнадійніший! І найефективніший!.. Порятунок скарбів… Він пропонував нам усі свої кошти, всі свої статки, він ставив на карту все… Це мало слугувати надійною ґарантією, щоб покрити всі початкові витрати… Звичайно, ми з пані були насторожі… Але він далі наполягав на своєму… Його ідеєю був «Водолазний дзвін», який сягав би фантастичних глибин! наприклад 1800 метрів!.. І був би здатен проникати в ями… добувати різні предмети… розтинати залізо… спеціальним «відсмоктуванням» розкривати сейфи… Він з легкістю уявляв собі все це… А ми за допомогою часопису мали залучити охочих до змагання… Таким було наше завдання!.. Діяти треба було рішуче! Він увесь аж тремтів від нетерпіння, так йому хотілося швидше взятися до випробувань!.. Не вислухавши навіть жодного заперечення… або сумніву!.. Гуп! Просто так, на стіл… Він виклав пачку банкнот… Там було шість тисяч франків!.. Не встиг він і оком кліпнути!.. Як вони вже були в мене в гаманці… Матуся Куртіаль аж присвиснула!.. Не можна було втрачати нагоди!.. Я взявся до справи негайно.

— Пане кюре, прошу вас, зачекайте! Одну секунду… Секундочку! Я сходжу за директором… Я приведу його через хвилину!..

Я зістрибнув у підвал… І гукнув старого… Почув його хропіння! І натрапив просто на його сховок… Почав його трясти… Він заволав! Він вирішив, що прийшли його заарештовувати… Він сильно затинався… Й тремтів усім тілом…

— Ходімо! — сказав я йому. — На повітря! Не час непритомніти!

Біля підвального вікна при денному світлі я показав йому гроші… Йому одразу ж відібрало мову! Хай йому біс!.. Двома словами я пояснив, у чому річ… Він ще раз глипнув на гроші… Перевірив їх на світло… Кожну банкноту… І швидко отямився! Він обтрушувався, обнюхуючи при цьому папірці… Я почистив його! Струсив з нього солому… Він причепурив свої вуса… збадьорився! й піднявся нагору… Він постав у блискучій формі… У нього на язиці вже була готова промова… претензійна… й пихата!.. Він одразу ж вразив кюре своєю ерудицією в питанні занурень! Знанням історії, починаючи з Людовіка XIII до наших днів! Дат, імен наших попередників та мучеників!.. А також бібліографічних джерел… і досліджень у галузі мистецтв та ремесел!.. Це була справжня феєрія… Кюре був просто вражений. Він так і підстрибував у кріслі від радости й задоволення… Це було саме те, що йому потрібно!.. Тоді він, знетямлений від щастя, запропонував нам ще, незалежно від свого попереднього дару… Ми в нього навіть нічого не просили! Він пообіцяв нам ще двісті сотень! ні більше ні менше! Він хотів оплатити всі витрати з проведення конкурсу! Він не хотів бути дріб'язковим і займатися попередніми підрахунками!.. Складати кошторис!.. Без зайвої тяганини, без шахрайства!.. ми все підписали… про все домовились!.. Коли вже він зовсім здружився з нами, то дістав зі своєї сутани величезну мапу морського дна… Щоб ми одразу ж могли подивитися, де лежать усі скарби!.. Де ховаються всі ці феноменальні багатства!.. Уже більше двадцяти століть…

Ми зачинили нашу хату… Розклали пергамент між стільцями та столом… Цей дивовижний твір називався «Мапа скарбів»… Від одного погляду на неї справді голова йшла обертом… Особливо якщо взяти до уваги той момент, коли з'явився цей Спаситель!.. у такий скрутний для нас час! Він не жартував з нами, цей кюре!.. на мапі справді було зазначено всі гроші, заховані під водою… Заперечувати це було неможливо! І навіть близько від берегів… з позначенням довготи… Можна було чудово собі уявити: якщо знайти дзвін, який спускається хоча б на шістсот метрів, то справу буде зроблено! Ми були впевнені в цьому, як і наш предтеча… Ми збиралися забрати всі скарби «Армади»!.. Треба було лише нахилитися, щоб підібрати їх… Цього разу не було місця для сумнівів… Усього за три морські милі від Лісабона за гирлом Тежу… лежали колосальні поклади!.. Найзручніше було почати саме звідти!.. А якби ми відважилися і знайшли хоч якусь техніку… Тоді справу можна було б поставити на широку ногу!.. Ми сміливо могли розраховувати на скарби «Саар Озімпут», які поглинула Перська затока за дві тисячі років до Різдва Христового. Розсипи унікального коштовного каміння! Прикраси! Чудові смарагди!.. Одне слово, не менш ніж на мільярди… Точне місце цієї кораблетрощі на мапі у кюре було позначено дуже чітко… Протягом століть уже сотні разів проводилися зондування, і розташування було встановлено точно… Помилка була виключена!.. Залишалося лише вирішити проблему пальників… безпечного постачання кисню… І найголовніше, під час підйому скарбів «Саара» виключити можливість найменшого ризику… Ми міркували над цим цілий день… А тут ще «несподівані» нюанси в перському законодавстві змусили нас на мить здригнутися… Але у нас були й інші можливі цілі, розташовані буквально під носом, привабливі й легкодоступні… в найбезпечніших морях!.. абсолютно вільних від акул! Слід було ретельно обміркувати занурення! Щоб уникнути трагедій…

Усі моря земної кулі буквально завалені неторканими скарбами та галеонами, вщерть забитими діамантами… На мапі майже не було проток, бухт, заток або гирл, які не приховували б якогось спокусливого витвору!.. що його зовсім не складно добути з глибини в декілька сотень метрів!.. Усі скарби Голконди! Ґалери! Фрегати! Каравели! Які просто тріщать від рубінів та здоровенних діамантів! від потрійних дублонів… а береги Мексики в цьому сенсі здавалися просто непристойними!.. Конкістадори буквально засипали їх золотими зливками і коштовним камінням… Якщо вже на те пішло, то реально було починати з 1200 метрів… діамантів тут було як піску!.. Наприклад, хоча б у районі Азорських островів… «Чорний чужинець», що затонув у минулому столітті, зі змішаним вантажем з Трансвааля віз більше, ніж на мільярд… лише він один (за підрахунками найобережніших експертів…). Він лежав на скелях на глибині 1382 метри… і вже зогнив від часу… Залишалося лише обшукати все довкола!..

Наш кюре знав ще й інші місця, приголомшливий вибір… Усі затонулі кораблі, які можна було підняти… все, що з легкістю можна було спустошити… Кілька сотень, їй-богу… Він поцяткував усю свою мапу… позначаючи їхнє місцезнаходження… Тут були вказані найважливіші місця… з точністю до десятої частки міліметра… вони були позначені чорним, зеленим або червоним кольором, залежно від важливости скарбів… Такі маленькі хрестики…

Інше було лише справою техніки! спритности! й винахідливости!.. Ми мали показати все, на що здатні!.. Але за цим справа не стане, чорт забирай!.. Де Перейр, просто так, у лихоманці, щоб не розхолоджуватися, схопив своє перо, стос паперу, лінійку, ґумку, прес-пап'є і тут-таки склав, акомпануючи собі вголос, справжню прокламацію!.. Це було зворушливо!.. Щиро!.. І водночас серйозно й відверто!.. Ось як він працював!.. Він виклав усю проблему до найменших деталей!.. Менш ніж за п'ять хвилин! На нього зійшло натхнення! Це була першокласна робота! «Не потрібно нічого відкладати на завтра! треба, щоб ця стаття з'явилася одразу ж… Це буде спеціальний номер!» Таким було його розпорядження… Кюре був щасливий!.. Він сяяв… Він уже зовсім не міг говорити…

Я кинувся на вулицю Рамбюто… І забрав із собою всі гроші… товстусі я залишив всього п'ятдесят франків… Хай йому грець!.. я мав доволі справ!.. Якби я їх залишив у касі, то ніколи більше їх не побачив… Старий уже накинув на них оком!.. Він мав ще розрахуватися з Нещодавно… Напевно, він уже зробив ставку!.. Це було сильніше за нього… Тому краще було, аби ці скарби зберігалися у мене… Менше ризику!.. Витрачати будемо потроху… та обійдемося без скачок… Я був у цьому впевнений!.. Я сам контролюватиму витрати… Передовсім — Тапоньє! «Спеціальний номер»!.. Друкар мало не помер від подиву… Коли він побачив мої гроші, він не повірив своїм очам… Проте він устиг їх добре розгледіти! і зблизька! і проти світла!.. готівка!.. Він був просто ошелешений!.. Навіть не знав, що мені сказати… Я віддав йому шістсот франків для погашення старих боргів та ще плюс двісті за номер і за конкурс!.. Тут він заворушився… Через два дні ми отримали всі примірники… Запечатані, заклеєні, все як годиться!.. Я відвіз їх на ручному візку на найближчу пошту разом з Куртіалем та його пані!..

Коли кюре вже збирався йти, ми попросили його написати адресу, ім’я, вулицю, тощо…. але він навідріз відмовився!.. Він хотів залишитись анонімним!.. Це нас заінтриґувало… Звичайно, він був дивний (але не більше, ніж усі інші)… Це був кремезний чоловічок з чистим, голеним і добрим обличчям, приблизно того ж віку, що й Куртіаль… але зовсім лисий… Сповнений ентузіазму, він раз по раз вибухав беканням!.. Ним так тіпало, що він ніяк не міг усидіти на своєму стільці!.. Він був оптимістом… Безперечно, дивакуватим… Але врешті він довів, що у нього сила грошей!.. Він був справжнім вкладником!.. Першим, якого ми бачили у своєму житті… Він мав право бути дещо дивним…

Повертаючись додому з поштамту, ми котили наш візок якраз попри відділок на вулиці Бонз-Анфан… Я сказав старому: «Зачекайте хвилинку!.. Я хочу їм дещо повідомити!.. Про те, що у нас усе гаразд!» Мені спало на думку піти й викласти їм, що у нас повно грошей!.. Я штовхнув двері та заскочив досередини… Ці поліцаї одразу ж упізнали мене…

— Ну що, крутію? — запитав мене той, що за пультом… — Чого ти приперся?.. За ґрати закортіло?..

— Ні, — сказав я йому… — Ні, пане!.. В'язниця не для мене! я просто проходив тут і вирішив показати вам дзвінку монету… — Я витяг свої банкноти… І став розмахувати ними у них перед носом… — Ось, дивіться… І не вкрадені… Я просто прийшов вас попередити, що це ще для одного конкурсу… «Водолазний дзвін»!..

— Водолазний! Водолазний!.. — передражнювали вони мене… — Подивимося, як ти полізеш під воду!.. Та ти знущаєшся з нас, еге ж! Брудний маленький шмаркатий злодійчук!..

Я поквапився вийти… Я не бажав провокувати скандал… На вулиці ми посмішкувалися з них!.. І разом з нашим ручним візком кинулися бігти чвалом… Ми перевели подих аж на вулиці Божоле!..