Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Смерть у кредит

Його тітка також погано ставилася до нього, особливо через те, що він дзюрив у ліжко; вона добряче його лупила, він детально описував мені ці сцени, усі мої проблеми були такими дрібними порівняно з його. Він умовляв мене сходити з ним до Пале-Роялю, хотів показати мені повій і запевняв, що заговорював з ними. А ще там були горобці, які дзьобали в нього з руки хліб. Та я не міг туди піти. Я не міг дозволити собі запізнитись бодай на хвилину. Батько божився, що запхне мене в Рокетт, якщо я буду десь вештатись.

Особливо в питанні жінок мій батько був просто жахливий; варто було йому лише запідозрити в мені бажання тільки познайомитися з ними, як він просто скаженів. З нього було досить, що я дрочив. Він нагадував про це щодня, за найменшого приводу. До малого Андре він мав недовіру… Адже той мав плебейські манери… Походив з родини якогось волоцюги… Я — то інша річ, у мене шановані батьки, я маю про це пам'ятати, мені нагадували про це щовечора, коли я геть знесилений і одурілий повертався від Берлопа. Мені влаштовували прочуханку за найменшу спробу щось заперечити!.. Я не повинен розбещуватися!.. Я вже і так маю досить поганих схильностей, які не знати звідки взялися!.. Якщо я і надалі спілкуватимуся з малим Андре, я безперечно стану вбивцею. Мій батько не мав щодо цього жодного сумніву. До того ж мої брудні звички були головною причиною неприємностей та нещасть, які посилала нам Доля…

У мене були просто страшні схильності, це було незаперечно й жахливо. Так, він уже не знав, як мене врятувати… А я не знав, як спокутувати свою вину… І бувають же безгрішні діти.

Від малого Андре ширився поганий запах, ще їдкіший, ніж від мене, запах справжніх злиднів. Він отруював повітря на своєму складі. Його тітка сама стригла йому волосся ножицями, тож на голові в нього виходило щось на кшталт газону із жмутиком волосся, що стирчав спереду.

Від пилу, яким він дихав, його шмарклі перетворювалися на справжню замазку. І ніколи не кінчалися… Улюбленим його заняттям було виколупувати «кози» й потім тихцем їх їсти. Через те, що він сякався в долоню, постійно мав справу з брудом, номерами й гуталіном, він був чорний як дідько.

За день малий Андре мав обробити не менше трьохсот коробок… Він з усіх сил витріщав очі, щоб краще бачити на своєму горищі. Його штани трималися лише на якихось шнурочках і шпильках.

Відтоді як я став виконувати роль лебідки, він більше не спускався у відділи, це його дуже влаштовувало. Він уникав копняків. Заходив на роботу з двору й шмигав попри консьєржку із заднього ходу… Коли «реєстраційних номерів» було надто багато, я затримувався, щоб допомогти йому. У такі моменти я знімав свої говнодави.

Тут, у цьому закутку, можна було спокійно побалакати. Ми влаштовувалися між двома балками, намагаючись через його ніс заховатися від протягу.

Щодо ніг йому пощастило, вони в нього вже не росли. Двоє його братів жили в іншої тітки, в Ле-Ліла. Сестри залишилися в Обервільє з його старим.

Його «фатер» перевіряв газові лічильники в районі… Він майже не бачив сина, не мав часу.

Інколи ми показували один одному свої брехунці. Окрім того я розповідав йому новини з відділів, кого збираються звільнити, завжди були типи, що висіли буквально на волосинці… Ці телепні тільки й думали, як здихатися один одного… яку б запустити брудну чутку… або ж обговорювали тридцять шість способів, за допомогою яких можна роздивитися задницю клієнтки, коли вона сідає.

Серед клієнток траплялися доволі розбещені… Часом вони так ставили ногу на драбинку, щоб усе було видно, й, хихочучи, бігли геть… Одна з них, коли я проходив попри неї, показала мені свої підв'язки… Ще й видавала при цьому смоктальні звуки… Я піднявся до Андре, аби йому про це розказати… Ми розмірковували над тим, як виглядає в неї між ногами, коли там усе зволожується… жовте? червоне? чи воно пече? А які литки? Ми також видавали звуки язиком і слиною, імітували поцілунок… І все-таки ми встигали обробляти від двадцяти до тридцяти сувоїв за годину. Малий Андре навчив мене одного виверту із шпильками — надзвичайно важливого, коли розгортаєш тканину з одного кінця… з тонким сатиновим краєм. Після першого надрізу треба навскоси трохи відгорнути й заколоти тканину. І саме так акуратно й точно закріпити… Треба вміти не забруднити гладкий лицевий бік… І спершу слід помити свої лабети. Тобто без справжньої техніки тут не обійтись.

* * *

Удома розуміли, що в Берлопа я довго не протримаюсь, що мій дебют не вдався… Лавлонґ, коли зустрічав матір то там, то тут у кварталі, по дорозі на закупи, весь час наговорював на мене: «Ах! Шановна пані, ваш хлопчик не злий, це точно! Але який же він легковажний!.. Ох! Ви були цілком праві!.. Порожня довбешка!.. Просто не знаю, що з ним робити!.. Він усе псує. Все, до чого тільки торкнеться!.. О-йо-йой!..»

То була брехня, брудний наклеп… Я чудово це усвідомлював. Та мені вже було байдуже! Ця смердюча балаканина потрібна лише для того, аби я ще більше гарував!.. Він використовував моїх батьків… Адже вони ще могли мене прогодувати… Він знецінював мою працю, щоб змушувати мене працювати задурно. Я міг говорити й робити що завгодно, мої старі все одно мені не повірили б, тільки ще більше дерли горло…

Малий Андре, хай би який жалюгідний, а таки заробляв тридцять франків на місяць. На більше він був не здатний… Мій батько жахався, коли думав про те, що мене чекає в майбутньому. Де я зможу влаштуватися? Він просто не уявляв… Для контор я не дуже годився… безперечно, ще менше, ніж він сам!.. Я не мав ніякої освіти… Якщо я завалю справу з торгівлею, все полетить під три чорти… Він робив дошкульні зауваження… Просив зглянутися на нього… Проте я робив усе, що міг… Не шкодував сил… Удавав, що сповнений ентузіазмом. Приходив на роботу на годину раніше… Йшов додому пізніше за всіх інших… Проте я був на поганому рахунку… Робив лише дурниці… Панікував… Весь час помилявся…

Треба пройти через усе це, щоб до кінця зрозуміти систему… Вона має через нутрощі дістатися аж до серця…

Зараз мені часто трапляються невдоволені, які на все нарікають… Але це лише бідолашні задовбані задниці… дрібні людці, невдахи, що чіпляються за насолоди… Їхня злість, як укус блощиці… За неї не треба платити, вона дістається майже задарма… Справжні телепні…

Звідки їм знати про це… Хіба з ліцею… Самі балачки, слова на вітер. Справжня ненависть іде зсередини, з молодости, бездарно розтраченої на непосильну роботу. Таку, що від неї здихають. Тільки тоді ненависть буде така сильна, що залишиться назавжди. Вона проникне скрізь, її вистачить, щоб отруїти все, щоб винищити всю підлоту і серед мертвих, і серед живих.

Щовечора, коли я повертався, мати цікавилась, чи я не одержав розрахунку… Вона весь час готувалася до найгіршого. За вечерею про це заговорювали знову. Ця тема була просто невичерпна. Чи зароблятиму я колись на життя?..

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 37. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи