Малий Андре розвісив вуха. Він мене не перебивав, але я почув шурхіт у коридорі… Мені хотілося зберегти зачарування. Та раптом у віконечку я помітив пику Лавлонґа!.. Я схоплююсь. Він, напевне, спеціально піднявся, щоб мене упіймати на гарячому… Я підходжу… шморгаю носом… Він робить мені знак…
«Чудово! Чудово, Фердінане! Згодом ми з цим розберемося! Стійте на місці, мій хлопчику!..»
Довго чекати не довелося. Наступного дня опівдні я зайшов додому, а мати вже мені виклала…
«Фердінане! — починає вона зразу, вже змирившись із неминучим, цілковито зломлена… — Тут був пан Лавлонґ, власною персоною!.. Знаєш, що він мені сказав?.. Він не хоче більше тебе бачити в магазині! Ось так! Такі от справи! Він уже давно був незадоволений, але зараз його терпіння дійшло до краю! Він каже, що ти годинами переховуєшся на горищі!.. І це замість того, щоб працювати!.. І ти розбещуєш малого Андре! Він зловив тебе! Не відмовляйся!.. Ти розповідав історії… просто огидні!.. Ти не маєш що сказати! Дитині з народу! Безпритульному! На щастя, пан Лавлонґ знає нас уже десять років! Господи, та він знає, що ми не просто так усе це затіяли! Він знає, як ми гаруємо! Удвох — твій батько і я — щоб дати тобі все необхідне!.. Він розуміє, чого це коштує! Він нас поважає! Завжди такий люб'язний до нас. Він просив мене забрати тебе… З поваги до нас він тебе не звільнить… Позбавить нас цієї неприємности!.. Ох! Коли я розкажу про це твоєму батькові!.. Той цього не переживе!..»
Батько якраз повернувся, прийшов з контори. Як тільки він прочинив двері, мати почала свою оповідь… Слухаючи, він тримався за стіл. Не вірив своїм вухам… Позирав на мене, роздивляючись з голови до п'ят, здіймав плечі… Потім знеможено опускав… Від такої почвари, як я, голова йде обертом! Він не дер горло… Навіть не бив мене… Лише запитував себе, як це витримати?.. В нього опускалися руки. Він гойдався на стільці… «Гм!.. Гм!.. Гм!..» — повторював він, погойдуючись взад-вперед… Нарешті він все-таки промовив:
«Отже, ти, Фердінане, значно розбещеніший, зіпсутіший і брехливіший, ніж я міг собі уявити?»
Після цього поглянув на матір, беручи її у свідки, мовляв, що тут скажеш… Я невиправний…
А я був цілком приголомшений і силкувався збагнути, в яких жахливих вадах, в яких нечуваних збоченнях мене, врешті-решт, звинувачують?.. Я не міг уторопати… Був цілковито вражений. Я знаходив у себе безліч недоліків, але на чомусь одному не міг зупинитися…
Батько підвівся із стільця, пішов у кімнату, він хотів усе обдумати на самоті… Я заснув і бачив жахіття… Мені снилося, що малий Андре розповідає щось жахливе панові Берлопу.
Наступного ранку ми з мамою вирушили за моєю трудовою характеристикою… Пан Лавлонґ повернув нам її особисто… Ба більше, він побажав провести зі мною бесіду…
— Фердінане! — сказав він. — З поваги до ваших добрих батьків я вас не звільняю… Вони вас просто забирають!.. За власним бажанням! Ви усвідомлюєте різницю?.. Повірте, мені неприємно, що ви йдете від нас. Проте! Ваша поведінка підірвала дисципліну у всіх відділах!.. А я відповідаю за це, хіба не так?.. Я строгий, але справедливий!.. Тож хай цей зрив змусить вас серйозно задуматись! Та дещиця, якої ви тут навчилися, стане вам у пригоді на іншому місці! Будь-який досвід корисний! Ви запізнаєтесь з іншими господарями, можливо, не такими поблажливими!.. Це якраз той урок, який вам необхідний… Ну ось! Ви його отримали, Фердінане! І хай він піде вам на користь!.. У вашому віці слід вчитися!..
Він переконано потис мені руку. Мати була дуже схвильована… Навіть зронила сльозу.
— Вибачся, Фердінане! — наказала вона, коли ми підвелися, щоб уже йти… — Він ще молодий, пане, надто молодий!.. Подякуй панові Лавлонґу, адже він, незважаючи ні на що, дав тобі чудову характеристику… Ти знаєш, що не заслужив цього!
— Що ви, дорога пані, то дрібниці, повірте мені. Це все не страшно! Фердінан — не перший хлопець, який не зовсім вдало починає! Їй-бо ні! Років через десять він сам, я переконаний, прийде до мене й скаже… на цьому ж місці… Саме мені, особисто: «Пане Лавлонґ, ви правильно вчинили! Ви шляхетна людина! Завдяки вам я багато чого зрозумів!..» А сьогодні йому неприємно мене бачити!.. Але це ж нормально!..
Мати стала заперечувати… Він поплескав мене по плечу. Й показав нам на двері.
Наступного дня вони взяли іншого учня… Я дізнався про це… Він не протримався й трьох місяців… Спотикався на кожній сходинці… Він ледь не загнувся на роботі.
Та незалежно від того, був я правий чи ні… я став справжнім тягарем для родини. Дядько Едуар взявся шукати для мене нове місце, аби я міг почати все спочатку. Було зручніше, щоб цим зайнявся він… Він хотів, щоб я змінив заняття…
Я вже мав досвід… Зрештою, про це краще не згадувати. Так і порішили.
* * *Щойно потрясіння минулося, як батько знову взявся за старе… Він відновив складання переліку всіх моїх вад… Шукав ґанджі, приховані в глибині моєї натури, ніби то були якісь явища природи… Горлопанив щосили… впадав у транс… Йому здавалося, що його переслідує ціле збіговисько чудовиськ… І скрізь він підозрював підступи ворогів… Це міг бути хто завгодно, на будь-який смак… Євреї… інтриґани… кар'єристи… А особливо франкмасони… Я не розумів, до чого тут були вони… Він постійно молов ці нісенітниці… Й так зациклився на цьому, що майже забув про мене…
Він лаяв останніми словами Лепрента, бажаючи йому нових нападів гастриту… барона Мефеза, свого генерального директора… Будь-кого й будь-що, тільки б розпалитись і розлютитись… Він влаштовував жахливі скандали, які чули всі сусіди…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 37. Приємного читання.