Аби зробити мене показнішим, мене знову екіпірували. На моє утримання витрачалася купа грошей, майже як на інваліда. Мій костюм потерся… Черевики зносилися… На додачу до гарно підібраних гамаш я одержав нові англійські черевики фірми «Блумфілд» з підметками, які сильно виступали, справжні говноступи. Їх спеціально взяли на два розміри більші, аби вони послужили принаймні два роки… Я мужньо терпів їхню вузькість та незручність. Пірнувши в них, на вулиці я виглядав, як водолаз…
Після того, як мене так причепурили, ми з матір'ю наступного дня пішли за адресами. Координати своїх знайомих дав нам дядько Едуар, решту ми знайшли в адресному довіднику. Пані Дівонн стерегла крамницю до полудня, весь час, поки ми блукали в пошуках роботи. Та запевняю, то була не прогулянка. Ми обійшли весь квартал Маре, кожні двері та всі навколишні вулиці, Кенкампуа, Галант, Оз-Урс, В'єй-дю-Тампль… У всіх цих місцях ми буквально обнишпорили кожен поверх…
Мати ледве встигала, накульгуючи за мною… Та! га! дак! Та! га! дак!.. Вона пропонувала мене в родини дрібних надомників, які постійно сидять за пляшкою у своїй барлозі… Пропонувала ненав'язливо… Як зайве домашнє начиння… Маленький поденник, дуже корисний… невибагливий… надзвичайно кмітливий, старанний, енергійний… І дуже моторний! На наш дзвінок вони ледь прочиняли двері… насторожено визирали… завжди з цигаркою в руці… роздивлялися мене поверх окулярів… досить довго витріщалися на мене… Але я їх не приваблював… Перед цими типами у м’ятих халатах моя мати заводила свою пісеньку:
— Вам потрібен новий агент, пане?.. Я його мати. Я його привела… Він робить усе пречудово… Дуже приємний хлопець… Зрештою, будь ласка, можете перевірити… Ми вже дванадцять років живемо в Пасажі Березіна… Хлопець з дитинства звик до торгівлі!.. Його батько працює в конторі «Коксінель-Енсанді». Ви, звичайно, чули?.. Ми не заможні, проте не маємо жодних боргів… Для нас найголовніше у справах — добре ім'я… Його батько працює у страховій фірмі…
Уранці, зазвичай, ми обходили десь чоловік з п'ятнадцять… Різношерста публіка… Оправники, шліфувальники, майстри з виготовлення ланцюжків, майстри мідних інструментів і навіть такі типи, які зараз уже зникли — майстри, що золотили срібло, та шліфувальники агатів…
Вони знову й знову нас розглядали… Нацуплювали окуляри, аби краще роздивитися… Чи це, часом, не бандити… не злодії, що втекли з в'язниці!.. Заспокоївшись, вони ставали люб'язнішими, навіть виявляли співчуття!.. Але їм ніхто не був потрібний… Наразі! Вони не мають на це коштів… Вони змушені самі ходити до клієнтів… Всією родиною вони трудилися в тісних кімнатчинах… На всіх семи поверхах чудових старих будинків були ніби випорпані нірки, крихітні печери, комірки їхніх майстерень… Тут не до зовнішнього блиску. Вони всі скупчилися там усередині. Дружини, діти, бабусі — всі гуртом брали участь в роботі… Ну, навіщо їм учень, та ще й перед Різдвяними святами?..
Коли моя мати, відкинувши всі намагання їх причарувати, пропонувала взяти мене принаймні на пробу без оплати… це викликало в них різкий спротив. Вони якось нараз зіщулювалися. Й гримали дверима перед носом! Їх лякала надмірна поступливість! Це було надто підозріло. Потім слід було все починати спочатку! Мати намагалася увійти в довіру. Та на це, очевидно, годі було сподіватись. Може, просто віддати мене в учні до оправника чи шліфувальника?.. Надто пізно, мої пальці вже ніколи не набудуть необхідних навичок… Тоді як язиком я ще міг працювати, комівояжер, приємний молодий агент… Моє майбутнє, хоч куди кинься, було майже втрачене…
Коли ми поверталися додому, батько запитував, що в нас нового… Через невдачі, які нас буквально переслідували, він просто дурів… Цілими вечорами він вимальовував у своїй уяві жахливі видива. В його макітрі вміщалося стільки всього, що ним можна було замінити всіх пацієнтів у двадцяти божевільнях…
У матері від постійного ходіння по сходах ноги геть скрутило… Вона корчила жахливі гримаси, коли ми сиділи за столом… їй шпигало в стегнах… зводило судомою литки…
Проте щоранку ми вирушали за новою адресою… Вулиця Реомюр, вулиця Ґренета… Бастилія і Женер… а особливо Площа Воґезів… Кілька місяців запобігань, брудних сходів, нескінченних походеньок, втоми, численних принижень — і мати стала підозрювати, чи в мене на лобі часом не написано, що я просто ні до чого не здатний нероба?.. Мій батько щодо цього вже не мав жодних сумнівів… Він давно був у цьому переконаний… І не лінувався повторювати це нам щовечора, коли ми поверталися, ухопивши шилом патоки… Причмелені, захекані, знищені, спітнілі від швидкої ходи, промоклі до рубця від дощу й поту…
«Прилаштувати його значно важче, ніж продати всю нашу крамницю!.. а це вже не іграшки, ти сама знаєш, Клеманс!»
Недаремно він був освіченим, умів порівнювати, робити висновки.
Мій костюм знову зносився, штани сильно розтяглися на колінах, сходи — то смерть для штанів. На щастя, з капелюхами не було проблем, я міг брати старі батькові. У нас той самий розмір. Проте капелюх зазвичай був не першої свіжости, тож я намагався тримати його в руках. Хоча потертими були лише краї, я так і носив його в руці… Просто жах, якими ввічливими були ми в ті часи.
* * *
Нарешті дядько Едуар підшукав для мене непогане місце. Наші невдачі вже ставали просто нестерпними. Ми не знали, куди ще поткнутися. І ось нарешті все владналося!.. Він прийшов ополудні, сяючий, збуджений. Йшлося про надійну справу. Він сам переговорив із тим типом, моїм майбутнім хазяїном, ювеліром. Він обов'язково мене візьме! Все домовлено!
Ґорлож, так його звали, мешкав на вулиці Ельзевір, у помешканні на шостому поверсі. Він займався переважно обручками, брошками, браслетами, а також дрібним ремонтом. Загалом він брався за все, що трапляло під руку. Працював у поті чола. Він мав легкий характер і з усіма був у добрих стосунках…
Едуар подав нам надію. Ми заквапилися. Навіть не доїли сиру, побігли туди разом з матір'ю… Сіли на омнібус… Бульвари, вулиця Ельзевір… Шостий поверх… Вони були ще за столом, коли пролунав дзвінок. Вони також їли хлібний суп з глибоких тарілок, а потім макаронну запіканку й на десерт горіхи. Вони чекали на нас. Мій дядько всіляко розхвалював мене перед ними. Ми прийшли якраз у зручний час… Вони не стали підсолоджувати піґулки. Нічого особливого не обіцяли… У них були нелегкі часи з їхніми вишуканими прикрасами… Про це вони одразу сказали… Вже дванадцять років вони у скруті… І все сподіваються, що пощастить… Робили все, що тільки можливо й неможливо… Але успіху не було… Клієнтів цікавили інші речі. Тож вони ледве животіли.
Проте пан Ґорлож не здавався, робив усе, що міг… Він ще мав надію… Він чимось нагадував дядька Артура… такий собі вільний художник з борідкою, краваткою-лавальєр на шиї, у гостроносих черевиках і блузі у винних плямах… Він відкинувся на спинку стільця, курив, ховаючись за клубами диму. Й відганяв дим рукою.
Пані Ґорлож сиділа навпроти на низькому табуреті, налягаючи грудьми на верстат. Вона була дуже пухкенька, з пишними формами… які просто випирали з-під фартуха. Вона била горіхи кулаком… з усього маху, потужним ударом, яким можна було розтрощити всі меблі. Майстерня здригалася… могутня натура… Колишня модель… Згодом я познайомився з нею ближче. Якраз те, що мені завжди подобалося.
Про платню ми навіть не згадували. Боялися виявити нескромність. Про це можна і згодом побалакати… Я гадав, що він узагалі нічого не пропонуватиме. Та все-таки перш ніж піти, ми наважились. Він сказав, що я можу розраховувати твердо… на франків 35 місячно… включно з оплатою дорожніх витрат. Окрім того, я міг сподіватися… на солідну премію, якщо своїми стараннями сприятиму процвітанню ремесла. Йому здавалося, що я ще надто молодий… та це не мало значення, адже в мені горів священний вогонь… адже я був сином, що пішов шляхом батька… Адже я народився в крамниці!.. Цей приємний для вух акорд… завершив цілу низку люб'язних зауваг…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 41. Приємного читання.