Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Смерть у кредит

Коли ми поверталися додому, батько запитував, що в нас нового… Через невдачі, які нас буквально переслідували, він просто дурів… Цілими вечорами він вимальовував у своїй уяві жахливі видива. В його макітрі вміщалося стільки всього, що ним можна було замінити всіх пацієнтів у двадцяти божевільнях…

У матері від постійного ходіння по сходах ноги геть скрутило… Вона корчила жахливі гримаси, коли ми сиділи за столом… їй шпигало в стегнах… зводило судомою литки…

Проте щоранку ми вирушали за новою адресою… Вулиця Реомюр, вулиця Ґренета… Бастилія і Женер… а особливо Площа Воґезів… Кілька місяців запобігань, брудних сходів, нескінченних походеньок, втоми, численних принижень — і мати стала підозрювати, чи в мене на лобі часом не написано, що я просто ні до чого не здатний нероба?.. Мій батько щодо цього вже не мав жодних сумнівів… Він давно був у цьому переконаний… І не лінувався повторювати це нам щовечора, коли ми поверталися, ухопивши шилом патоки… Причмелені, захекані, знищені, спітнілі від швидкої ходи, промоклі до рубця від дощу й поту…

«Прилаштувати його значно важче, ніж продати всю нашу крамницю!.. а це вже не іграшки, ти сама знаєш, Клеманс!»

Недаремно він був освіченим, умів порівнювати, робити висновки.

Мій костюм знову зносився, штани сильно розтяглися на колінах, сходи — то смерть для штанів. На щастя, з капелюхами не було проблем, я міг брати старі батькові. У нас той самий розмір. Проте капелюх зазвичай був не першої свіжости, тож я намагався тримати його в руках. Хоча потертими були лише краї, я так і носив його в руці… Просто жах, якими ввічливими були ми в ті часи.

* * *

Нарешті дядько Едуар підшукав для мене непогане місце. Наші невдачі вже ставали просто нестерпними. Ми не знали, куди ще поткнутися. І ось нарешті все владналося!.. Він прийшов ополудні, сяючий, збуджений. Йшлося про надійну справу. Він сам переговорив із тим типом, моїм майбутнім хазяїном, ювеліром. Він обов'язково мене візьме! Все домовлено!

Ґорлож, так його звали, мешкав на вулиці Ельзевір, у помешканні на шостому поверсі. Він займався переважно обручками, брошками, браслетами, а також дрібним ремонтом. Загалом він брався за все, що трапляло під руку. Працював у поті чола. Він мав легкий характер і з усіма був у добрих стосунках…

Едуар подав нам надію. Ми заквапилися. Навіть не доїли сиру, побігли туди разом з матір'ю… Сіли на омнібус… Бульвари, вулиця Ельзевір… Шостий поверх… Вони були ще за столом, коли пролунав дзвінок. Вони також їли хлібний суп з глибоких тарілок, а потім макаронну запіканку й на десерт горіхи. Вони чекали на нас. Мій дядько всіляко розхвалював мене перед ними. Ми прийшли якраз у зручний час… Вони не стали підсолоджувати піґулки. Нічого особливого не обіцяли… У них були нелегкі часи з їхніми вишуканими прикрасами… Про це вони одразу сказали… Вже дванадцять років вони у скруті… І все сподіваються, що пощастить… Робили все, що тільки можливо й неможливо… Але успіху не було… Клієнтів цікавили інші речі. Тож вони ледве животіли.

Проте пан Ґорлож не здавався, робив усе, що міг… Він ще мав надію… Він чимось нагадував дядька Артура… такий собі вільний художник з борідкою, краваткою-лавальєр на шиї, у гостроносих черевиках і блузі у винних плямах… Він відкинувся на спинку стільця, курив, ховаючись за клубами диму. Й відганяв дим рукою.

Пані Ґорлож сиділа навпроти на низькому табуреті, налягаючи грудьми на верстат. Вона була дуже пухкенька, з пишними формами… які просто випирали з-під фартуха. Вона била горіхи кулаком… з усього маху, потужним ударом, яким можна було розтрощити всі меблі. Майстерня здригалася… могутня натура… Колишня модель… Згодом я познайомився з нею ближче. Якраз те, що мені завжди подобалося.

Про платню ми навіть не згадували. Боялися виявити нескромність. Про це можна і згодом побалакати… Я гадав, що він узагалі нічого не пропонуватиме. Та все-таки перш ніж піти, ми наважились. Він сказав, що я можу розраховувати твердо… на франків 35 місячно… включно з оплатою дорожніх витрат. Окрім того, я міг сподіватися… на солідну премію, якщо своїми стараннями сприятиму процвітанню ремесла. Йому здавалося, що я ще надто молодий… та це не мало значення, адже в мені горів священний вогонь… адже я був сином, що пішов шляхом батька… Адже я народився в крамниці!.. Цей приємний для вух акорд… завершив цілу низку люб'язних зауваг…

У Пасаж ми повернулися на піднесенні… У доброму гуморі. Дообідали. З'їли банку варення. Батько тричі наливав собі вина. Добряче перднув… Так йому рідко вдавалося… Дядька Едуара носили на руках… Після смути невдач попутний вітер знову напнув наші вітрила.

* * *

Наступного ранку я вирушив на вулицю Ельзевір, де мав отримати рекламний комплект. Пан Ґорлож був настільки здивований, побачивши мене, що я подумав: він мене забув… Він сидів перед розчиненим вікном і споглядав дахи… На колінах у нього стояло велике горнятко кави з вершками… На роботу йому було начхати, це було очевидно. Його захоплювала перспектива… тисячі двориків малого Маре… Його погляд був задумливий… Він ніби поринув у мріяння… Треба сказати, що це справді могло зачарувати… Дивовижне мереживо дахів… Усі ці відблиски… Палітра кольорів. Переплетіння ринв. Скрізь пурхають пташки… І легкий димок звивається над глибокими, затіненими провалами…

Жестом він попросив мене помовчати й також прислухатися до навколишнього світу… Помилуватися красою… Він не любив, коли його турбували… Очевидно, я здався йому дещо неотесаним. Він скоса зиркнув на мене.

Згори ряди вікон і двір виглядали як ляльковий театр… звідусіль визирають чиїсь пики… бліді, лисі, допитливі… Хтось лементує, хтось бурчить, а хтось свистить… Додаються й інші звуки… Лійка перекидається й котиться аж на вулицю… Горщик з геранню летить вниз… Падає на будку консьєржки й розлітається на друзки. Бабця вилазить зі своєї конури… Репетує на все горло… Пробі! Вбивають!.. Паніка на весь будинок… Телепні висовуються з вікон… Усі лаються… Плюються… Товчуться над безоднею… Суцільний рейвах… Уже не відомо, хто тут правий…

Пан Ґорлож визирає з вікна… Не хоче проґавити жодної подробиці… Ця вистава його надзвичайно цікавить… Коли все вгамовується, йому стає прикро… Зітхає… потім ще раз… Й повертається до своїх канапок… Наливає собі ще одне горня… Пропонує кави й мені…

— Фердінане, — нарешті промовляє він, — маю вас ще раз попередити, що працювати з моїми виробами — це вам не синекура[26]… Я вже мав десять агентів… То були надзвичайно здібні хлопці! Дуже спритні!.. Зрештою, ви вже дванадцятий, тому що я сам намагався цим займатися… Ну гаразд!.. Приходьте завтра!.. Сьогодні я почуваюся не у формі… Але ні, зачекайте! Залишіться ще на хвильку!.. А, ну добре, йдіть!.. Я сам йому скажу, що найняв вас на роботу!.. Для нього це буде справжня несподіванка!.. Він не терпить торгових агентів! Це мій найкращий працівник… Фактично керівник майстерні!.. У нього тяжкий характер! О! Це точно! Самі побачите! Але він просто незамінний! О! Треба визнати!.. Я вас також познайомлю з малим Робером, нашим учнем… Він дуже славний! Я певен, ви потоваришуєте! Він видасть вам зразки товару… Зі стінної шафи внизу… Унікальна колекція… ви й не уявляєте… До речі, досить важка… Кілограмів чотирнадцять-п'ятнадцять… самі лише зразки!.. Мідні, свинцеві… Перші робив ще мій батько!.. Він мав дивовижні речі! Унікальні! Просто унікальні! Я бачив у нього Трокадеро!.. цілковито ручної роботи! У вигляді діадеми! Уявляєте? Його лише двічі вдягали… У мене навіть є світлина, якось я вам її покажу…

Ґорложеві набридло все мені роз'яснювати… Він знову поринув в апатію. Зробив ще одне зусилля… Закинув ноги на стіл… Тяжко зітхнув. На ньому були вишиті пантофлі, як зараз бачу їх перед собою… По них бігали маленькі кішечки…

— Ну, гаразд. Ідіть, Фердінане!.. Передавайте вітання вашій матері… Від мене!.. Коли проходитимете попри консьєржку, попросіть її подзвонити від вугляра з двадцять шостого… Нехай зателефонує в «Готель трьох адміралів»… Треба дізнатися, чи не захворів, бува, Антуан… Дивний хлопець… Чи не трапилося з ним чогось?.. Уже два дні, як він не приходить… Нехай вона гукне мені з двору… Скажіть, нехай гляне в телефонну книгу… «Готель трьох адміралів»! Скажіть їй, нехай вона пошле мені нагору молока… Хазяйка кепсько почувається!.. Скажіть, нехай передасть газету!.. Байдуже яку!.. Найкраще «Спорт».

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 39. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи