Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Андре полюбляв квіти, що часто буває з неповноцінними, він привозив їх із села й розставляв у пляшках… Прикрасив ними всі балки горища… Одного ранку він привіз величезний оберемок гілок глоду. Всі це бачили… Було вирішено, що таке неприпустимо. Всі так довго обговорювали це в присутності Лавлонґа, що він вирішив піднятися й самому подивитись… Андре насварили й заставили все викинути у двір…

Внизу, у великих відділах, працювали лише старі пердуни, «експедитори». Ніколи не бачив лицемірніших і брехливіших виродків… А їм уже годилося б подумати про той світ.

Там був один працівник, довготелесий Маґадюр з «Паризького постачання», найбільший козел. Він і накрутив Андре… щоб зіпсувати наші стосунки… Вони часто разом ішли дорогою з Порт де Ліла… Він наплів Андре сім мішків, аби тільки зганьбити мене перед ним… Це було нескладно… На нього було легко вплинути. Сидячи годинами на самоті, він знемагав від недобрих передчуттів. Варто було лише комусь щось йому натуркотіти у вуха, застерегти від якихось підступів… Після цього його годі було переконати, що то все вигадки… Будь-яка брехня сприймалася ним на віру… Коли я зайшов до Андре, він кипів від обурення…

— Це правда, Фердінане? — запитав він. — Це правда, що ти хочеш зайняти моє місце?..

Я нічого не розумів… Стояв як телепень… Я був просто вражений… А Андре вів далі…

— Ой! Прошу тебе, йди геть! Годі прикидатися! Всі в крамниці вже давно знають! Лише я один сумнівався!.. Я просто дурень, ото й усе!..

Він завжди був блідий як смерть, а тут пожовтів; зі своїми рідкими зубами, весь у шмарклях, він так розхвилювався, що став просто жахливий, на нього гидко було дивитися… А ще скуйовджене волосся, прищаве обличчя, сморід. З ним неможливо було говорити… Мені було соромно за нього…

Він гадав, що я хочу посісти його місце… Та мені в тисячу разів більше хотілося, аби мене виштовхали за двері… Хоча куди б я потім пішов? То було б чудово… Але я не міг собі цього дозволити… Навпаки, я мав чіплятися, старатися з усіх сил, викручуватися… Я спробував йому це пояснити. Та він мені більше не вірив. Цей гад Маґадюр добряче його обробив.

Відтоді він остерігався кожного мого руху. Більше не показував мені свого хазяйства, боявся, що я всім про це розкажу. Він сам ходив у туалет, щоб спокійно покурити. Більше не говорив про Пале-Рояль…

На сьомому поверсі, між прольотами сходів я, скинувши свою ношу, забивався в кут, знімав черевики, жакет і чекав, коли це закінчиться…

Андре вдавав, що не бачить мене, він приніс собі нагору «Чудові ілюстровані пригоди». Й читав, розгорнувши їх на підлозі… Коли я заговорював до нього, навіть дуже голосно, він удавав, що не чує. Малював собі пензликом цифри. Все, що я говорив чи робив, видавалося йому підозрілим. На його думку, я був зрадником. Якщо він утратить місце, тітка влаштує йому таке, що він потрапить до лікарні… Авжеж! Я завжди про це знав… Та мені було нестерпно, що він вважає мене негідником.

— Гей, Андре, — нарешті промовив я до нього. — Зрозумій нарешті, що я не збираюся тебе підсиджувати!..

Не промовивши до мене і слова, він далі бурмотів собі над картинками… Читав, ворушачи губами. Я підійшов ближче, щоб глянути, про що там… Це була історія про короля Кроґольда… Я чудово її знав… Здавна… Ще коли жила Бабуся Кароліна… Ми вчилися по ній читати… У нього був лише один випуск, єдиний примірник…

— Гей, Андре, — запропонував я йому. — Хочеш, я розповім, що там далі! Я знаю це напам'ять!..

Він нічого не відповів. Але на нього це справило враження… Він зацікавився… Адже продовження в нього не було…

— Послухай, я розповім тобі далі… — Я скористався ситуацією. — «Все населення Християнії сховалося в церкві… Під склепінням собору, що був учетверо більший за Нотр-Дам… Усі стають навколішки… там усередині… Чуєш?.. Вони бояться короля Кроґольда… Просять прощення у неба за те, що встрягли у війну… За те, що захищали Ґвендора!.. Принца-зрадника!.. Вони не мають куди подітися… Під склепінням церкви їх зібралося сто тисяч!.. Ніхто не наважується вийти!.. Усі настільки налякані, що навіть забули молитви!.. Щось бурмочуть! Старі, торговці, молоді, священики, боягузи, малі діти, зґрабні панночки, архієпископи, поліціанти — усі наклали в штани… Притискаються одне до одного… Жахливий шарварок… Усе це буруниться, стогне… Ніхто навіть не сміє дихнути від такого напруження… Всі благають… Просять… Щоб король Кроґольд не палив усе… Хай лише передмістя… Хай би не палив усе, аби їх покарати!.. Центральний ринок просить про це! склади, зважувальна, будинок священика, палац Правосуддя і Собор!.. Свята Християнія… Найчудовіша у світі! Їм нікуди подітися! Усі скоцюрбилися… ніби хотіли зникнути…

З-за стін чути, як наростає жахливий гуркіт… Це передовий загін короля Кроґольда… Брязкіт заліза на розвідному мосту… Ох! Таки-так! Кавалерійський ескорт!.. Король Кроґольд під брамою… Підводиться у стременах… Чути, як гримлять обладунки… Лицарі прямують через передмістя Станіслас… Величезне місто перетворилося на пустку… Ніде ані душі… За королем рухається галасливий почет слуг… Брама недостатньо широка… Візки застрягають у проході… Високі мури валяться з обох боків… Усе руйнується!.. Криті візки, легіонери, варвари проштовхуються вперед, катапульти, слони зі здибленими хоботами рвуться через пролом… У місті панує тиша, заціпеніння… Сторожові вежі… Монастирі… Будинки… Крамниці… Усе завмерло…

Король Кроґольд зупиняється на перших сходинках притвору… Навколо нього гавкають, стрибають, стають на задні лапи двадцять три доги… Ця зграя вже відзначилася в битвах з ведмедями й турами… Ці величезні псюри спустошували цілі ліси… від Лаби до Карпат… Попри галас Кроґольд чує відгомін церковних співів… які виводить принишклий натовп, що зачаївся під склепінням… Чорна меса… Велетенська брама повільно повертається на завісах… І Кроґольд бачить, що там ворушиться… у глибокому мороці… переховується цілий народ! Він боїться підступу… Не хоче заходити… Орган гуде… Його громовий відгомін проникає крізь три портали… Та він не вірить!.. Це зрадливе місто!.. Завжди таким буде!.. Наказує Прево[25] негайно звільнити весь Собор… Три тисячі слуг все зминають, б'ють… розтягують… Натовп сахається, потім знову оточує їх, напирає на двері… проривається в проходи… У найманих вбивць роботи під саму зав'язку… Але від них мало користи… Король усе ще в сідлі й чекає… Його величезний, кудлатий першерон б'є копитом. Король поїдає здоровенний кусень м'яса, цілу баранячу ногу, вгризається в неї, відриваючи великі шматки… Рве її на частини, лютує… Чого там застрягли?.. Нараз король підводиться у стременах… З усієї орди він найдужчий… Він свистить… Кличе… Збирає свою зграю навколо себе… Розмахує над головою куснем м'яса… Й з розмаху кидає його далеко в темряву… Воно падає посеред церкви… Просто серед людей, що сидять навпочіпки… Уся зграя з ревом і вищанням кидається на них… Доги рвуть усіх підряд, душать… гризуть… Жахлива паніка. Крики посилюються… Сповнений жахом натовп кидається до сходів… Тиснява… товкотнеча, людська лавина докочується до розвідних мостів… Людей чавлять об стіни… піками й візками… Тепер шлях перед королем вільний… Собор належить йому… Він пришпорює коня… В'їжджає… Вимагає повної тиші… Нехай замовкнуть зграя… люди… орган… військо… Він ще трохи просувається вперед… Проїздить три портали… повільно злазить… Оголює велетенську шпагу… Креслить нею великий хрест… А потім підкидає її далеко… далеко нагору… На саму середину вівтаря!.. Війну закінчено!.. Підходить його брат, архієпископ… Він стає на коліна… Зараз затягне «Вірую…»

Що не кажи, а оповідь, звичайно, справила певне враження. Малий Андре не проти, аби я продовжив… з подробицями… Він дуже полюбляв захоплюючі історії… Але боявся потрапити під мій вплив… Вовтузився у своїй норі… перебирав ганчір'я… Він не хотів, щоб я його причарував… щоб ми знову стали друзями, як раніше…

Трохи згодом я знову підіймаюся вже з іншим вантажем… Він і далі не говорить зі мною… Я був добряче стомлений і сів. Мені кортить, аби він зі мною заговорив. І я починаю: «Слухай, я знаю ще один розділ, в якому купці вирушають до Палестини… з Тібальдом у хрестовий похід… Вони залишають трубадура стерегти замок з принцесою Вандою… Ти нічого про це не знаєш? Це дуже цікаво! Особливо про помсту Ванди, як вона змиває кров'ю завдану їй образу… як принижує свого батька».