Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Смерть у кредит

Моїй матері вона також хотіла щось сказати. «Клеманс, моя дівчинко… слухай уважно… не забувай про себе… прошу тебе…» — змогла вона промовити… І тут уже зовсім почала задихатися… Подала нам знак, щоб ми вийшли… Ми перейшли в сусідню кімнату… Всі послухали її… Ми чули її хрипи… Ними була заповнена вся квартира… Принаймні годину ми сиділи, як спаралізовані. Дядько повернувся до дверей. Він дуже хотів її бачити. Він не наважувався виявити непослух. Лише прочинив двері, стало краще чути… щось таке, ніби гикавка… Моя мати нараз випросталась… Різко зойкнула! Ніби їй затисли горло. Вона впала як підкошена на килим, між фотелем і моїм дядьком… Її рука так сильно затисла рот, що годі було розтулити…

Коли вона опам'яталася, почала кричати без упину: «Мама померла!..» Вона вже нічого не помічала навколо… Мій дядько залишився чергувати біля неї… Ми повернулися в Пасаж у фіакрі…

Зачинили крамницю. Опустили штори… Нам було трохи соромно… Ми почувалися винними… Не наважувалися поворухнутись, аби не сполохати горе… Ми з мамою плакали навіть за столом. Нічого не могли їсти… Нічого вже не хотіли… Ми й так не займали багато місця, та нам хотілося змізерніти ще більше… Просити пробачення в кого-небудь, у всіх… Ми пробачали одне одному… Обіцяли завжди любити… Боялися загубитись назавжди… як Кароліна…

І ось похорон… Дядько Едуар один узяв на себе весь клопіт… Владнав усі формальності… Його також обпікав біль… Та він не подавав виду… Не любив виставлятися… Він прийшов за нами в Пасаж перед тим, коли мали виносити тіло…

Усі… сусіди… цікаві… заходили, щоб сказати: «Тримайтеся!» Ми зупинились на вулиці Додвіль, щоб купити квітів… Узяли найкращі… Тільки троянди… То були її улюблені квіти…

Ми не могли звикнути до того, що її немає… Навіть мого батька це приголомшило… Тепер він мав лише мене, щоб улаштовувати сцени… Та незважаючи на процес одужання, я почувався ще таким слабим, що зі мною не варто було заводитись. Я виглядав настільки знеможеним, що він боявся спричинити мою агонію…

Я пересідав зі стільця на стілець… За два місяці я схуд на шість фунтів. Через хворобу я провадив вегетативний спосіб життя. Я вибльовував увесь риб'ячий жир…

Моя мати переймалася лише своїм горем… Крамниця безповоротно занепадала… Не продавалися вже й дрібнички, навіть за копійчані ціни… Треба було відшкодовувати величезні збитки, завдані Виставкою… Та покупці були непохитними… На ремонт здавали дуже мало… Торгувалися за кожен франк…

Мати годинами сиділа незворушно, підібгавши під себе хвору ногу, як причмелена… А коли вставала, то вешталася домом, як примара… Тоді батько кидався бігти по сходах у протилежному напрямку… Від її постійного шкандибання, здавалося, в нього дашок зсунеться…

Я вдавав, що мені треба відлити. Йшов у туалет, аби там розважитися. Смикав злегка за крайню плоть, але стояка більше не було…

Окрім двох будинків, що дісталися дядькові Едуару, Бабуся залишила в спадок ще три тисячі франків… Але то були святі гроші… Мати так і сказала… Їх не можна було чіпати… Довелося за безцінь віддати сережки, які зникли в ломбардах, одна в Кліші, інша в Аньєрі…

Тим часом наш крам у магазині дедалі більше втрачав товарний вигляд, псувався, розтягувався, ламався… Його вже не можна було виставляти…

От Бабуся, та знала, як викрутитись, знаходила товар, за який можна було одержати комісійні… Те, що залежувалося в інших крамарів і що ті погоджувалися передати нам… Та ми — то вже інша справа… Нам вони не довіряли… Вважали нас не дуже спритними… З кожним днем ми опускалися дедалі нижче…

Батько, повертаючись з контори, ділився з нами своїми прогнозами… Аж надто похмурими… Він сам готував хлібний суп… Мати вже не могла… Сам чистив квасолю… Казав, що коли відкрити навстіж дверцята плити, можна швидко потрапити на той світ… Мати навіть не реагувала… Він переводив стрілки на масонів… І на Дрейфуса!.. Та на інших зловмисників, які заважають нам жити!

Мати геть втратила орієнтацію… Навіть її рухи стали якимись дивними… Вона й раніше була незграбною, але тепер у неї буквально все падало з рук. За день розбивала по три тарілки… Ніби її хто лантухом прибив… Блукала, як сновида… У крамниці їй нараз ставало страшно… Вона не хотіла ні до чого братися, увесь час сиділа на третьому поверсі…

Якось увечері, коли мати вже збиралася йти спати і ми нікого не чекали… прийшла пані Еронд. Почала стукати в двері крамниці, гукнула нас… Про неї вже всі забули. Я відчинив двері. Мати нічого не хотіла слухати, відмовлялася навіть з нею говорити… Кульгала колами по кухні. Нарешті батько промовив:

— Ну, Клеманс, що ти вирішила?.. А то я випроводжу її звідсіля!

Ще якусь мить вона роздумувала, а потім таки спустилася. Спробувала перелічити мережива, які та принесла… У неї не виходило… Від горя все переплуталося в голові… Думки, цифри… Ми з батьком допомогли їй…

Потім вона знову пішла нагору й лягла спати… Та нараз підвелася і знову спустилася… Цілісіньку ніч вона запекло й уперто впорядковувала товар у крамниці.

На ранок усе було в бездоганному порядку… Її наче підмінили… Годі було впізнати… Раптом їй стало соромно…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 25. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи