Розділ «Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит»

Смерть у кредит

Усі сусіди з Пасажу, певна річ, окрім пані Меон, збіглися його послухати. Була вже десята година вечора, а він все зачаровував їх своїми оповідками. Менш, ніж за годину батько встиг усе роздивитися, скрізь побувати, все вивчити й навіть більше — все, від павільйона з чорними зміями до Ґалереї Машин, від Північного полюса до канібалів…

Візьйо, що на кораблі був марсовим і бачив світу більше, ніж батько, заявив, що це просто приголомшливо. Він ніколи б і гадки не мав!.. Адже він у цьому трохи петрає. Мій дядько Родольф, який із часу відкриття парку розваг зображав там трубадура, після мого батька своїми розповідями вже нікого не зацікавив. Виряджений у лахміття, він просто сидів у крамниці разом з іншими, безпричинно хихотів, робив паперових пташок і чекав на вечерю.

Пані Меон у своєму вікні була дуже стурбована тим, що до нас посходилися всі сусіди. Вона запідозрила, що готується змова. У Бабусі батькове збудження викликало відразу. Вона не приходила до нас із тиждень. І щовечора він починав свою оповідь знову, щораз із новими подробицями. Родольф одержав безплатні квитки, і в неділю ми всі утрьох поринули в цю колотнечу.

На площі Злагоди натовп буквально засмоктав нас досередини. Не встигли ми оговтатися, як опинилися в Ґалереї Машин, там, у соборі зі скла, що сягав аж до неба, був ніби сповільнений кінець світу. Стояв такий галас, що мого батька вже не було чути, та він і далі надривався до хрипу. Пара струмувала з усіх отворів. Там були дивовижні котли заввишки з триповерховий будинок, сяючі шатуни виринали з цього пекла нам назустріч… Врешті ми вже знемоглися, нам стало страшно, ми вийшли на вулицю… Пройшли попри велике Колесо… Та найліпше було на набережній Сени.

Еспланада була вся в химерних прикрасах… Два ряди велетенських пирогів, фантастичні кремові тістечка з балкончиками, які були забиті циганами-танцюристами у строкатій одежі, і все при світлі лампочок, що горіли, незважаючи на день. Це було цілковите марнотратство. Бабуся мала слушність. Затиснені зусібіч, ми рушили далі. Я був на рівні ніг, було стільки пилюги, що я не бачив, куди йду. Я ковтав пил, а спльовував щось на кшталт цементу… Нарешті ми дійшли до «Північного полюса»… Привітний дослідник, закутаний у хутра, щось розповідав, але так тихо, ніби по секрету, тож майже нічого не було чути. Батько зразу все нам розтлумачив. Настав час годування тюленів… Ті так гучно репетували, що годі було витримати. Невдовзі ми забралися звідти геть.

У великому Палаці Напоїв ми ще здалеку запримітили на красивому шинквасі, що обертався, чудовий безкоштовний оранжад… Але нас від нього відділяв великий натовп… Збуджений народ проривався до склянок. Спрага не має жалю. Від нас би залишилося мокре місце, якби ми наважилися туди полізти. Ми втекли через інші двері… Й пішли до тубільців…

Побачили лише одного за ґратами, він варив собі яйце. На нас він не дивився, а стояв спиною. Тут було тихо, й мій батько почав захопливо розбазікувати, він хотів посвятити нас у звичаї тропічних народів. Він ніяк не міг зупинитись, негрові це також обридло. Той сплюнув у наш бік і зайшов у свою халупу… Та я вже нічого не бачив і не міг розтулити рота. Я так надихався пилюкою, що в мене все позакладало. Ми рушили до виходу, виборсуючись то з того, то з того людського виру. Мене ще трохи потоптали біля Собору Інвалідів. Ми були настільки заштовханими, засмиканими, знеможеними від утоми й хвилювання, що не впізнавали одне одного. Назад рушили найкоротшою дорогою… Через ринок Сент-Оноре. Вдома ми щонайперше видудлили на кухні всю воду.

Зразу прийшли сусіди послухати новини: Візьйо, наш марсовий, потім парфюмер з № 27, власниця крамниці рукавичок пані Трата, кондитер Доріваль, пан Перукьєр — усі хотіли почути наші оповіді… Про все… Чи скрізь ми побували?.. Чи я не загубився?.. Скільки витратили?.. Біля кожного турнікета?..

Тато розповідав про все, наводив тисячі деталей… точних… і не дуже… Моя мати була задоволена, почувалася так, ніби їй відшкодували за все… Нарешті Оґюста всі заповажали… Вона пишалася ним… Він випинав груди. Його всі слухають… Вона, звичайно, розуміла, що то все байки… Але в цьому і полягає освіченість… Вона натерпілася недаремно… Вона довірилася не першому-ліпшому… А людині з розумом… Еге ж. Інші йолопи слухали, пороззявлявши роти… Від захоплення.

Тато змальовував їм усе нові й нові видива з легкістю, з якою видихають повітря… У нашій крамниці закрутили газ… і запанувала якась магія… Він сам давав виставу в тисячу разів дивовижнішу, ніж чотири дюжини виставок… Його не влаштовувало газове освітлення!.. Лише свічки!.. Наші знайомі, дрібні крамарі, поприходили зі своїми свічками, які познаходили десь на антресолях. Вони стали заходити до нас щовечора, аби послухати батька, й хотіли слухати його оповіді знову і знов.

Його авторитет зріс неймовірно… Ще ніхто ніколи не чув кращих оповідей. А Меон від того всього ледь не луснула у своїй норі… Їй усе переповідали, буквально дослівно…

На кінець другого тижня вона не витримала… Вийшла сама й пройшла через Пасаж… Вона скидалася на примару… У нічній сорочці. Постукала у нашу вітрину. Всі озирнулися. Вона не вимовила й слова. І приклеїла папірець, на якому було написано коротко великими друкованими літерами: «БРЕХУН»…

Усі зареготали. Чари розвіялися… Всі розійшлися по домівках… Батько вже не мав що розповідати…

* * *

Єдиною гордістю нашої крамнички був круглий столик на одній ніжці часів Людовіка XV, він стояв посередині, єдина річ, в автентичності якої ми не сумнівалися. До нього часто прицінювалися, та ми не квапились його продавати. Не було чим його замінити.

Бретонте, наші давні клієнти з Передмістя, накинули око на нього вже давно… Просили позичити його для вистави, разом з іншими людьми з вищого світу вони ставили у своїй віллі комедію. Окрім них у комедії були задіяні Пінези, Курманші та Доранжі, які мали надзвичайно косооких доньок, а також багато інших, які так чи інак були нашими клієнтами. Жиронде, Камадури та де Ламбісти, родичі послів… «Вершки» суспільства!.. Захід мав відбутися у неділю після обіду. Пані Бретонте була певна, що вона зі своєю п'єсою матиме великий успіх.

Вона з десяток разів приходила в нашу крамницю, аби нас уламати… Ми не могли їй відмовити, до того ж це був доброчинний захід.

Аби з нашим столиком нічого не трапилося, ми загорнули його у три ковдри й самі зранку завезли його на фіакрі. Ми прибули точно в призначену годину, щоб зайняти три місця, три табуретки поряд з виходом.

Завіса ще була опущена, але вже зараз усе було дивовижним, панії в розкішних вбраннях перешіптувалися й обмахували себе віялами. Від них линув такий аромат, що паморочилось у голові… Моя мати впізнала на них усі гарні речі з нашої крамниці. Її блузи, болеро, мережива з Шантії, вона навіть пам'ятала, що скільки коштувало. Вона захоплювалась фасонами… Як чудово пасують усі ці мережива!.. Вона була просто у захваті.

Перед тим, як виходити, я одержав попередження, що коли поширюватиму запахи, мене скрутять просто під час вистави. Я підтерся настільки ґрунтовно, що всі можливі джерела «ароматів» було перекрито. Навіть ноги я вимив й узувся в тісні черевики «модного» фасону…

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Смерть у кредит» автора Луї-Фердінан Селін на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Луї-Фердінан Селін Смерть у кредит“ на сторінці 21. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи