Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— А я тебе не покину, і все!

— Занапастять нас колись ці романтичні жести, — буркнув під вусом Йонатан, ховаючи між старими плівками зелену рукавичку з лівої руки Марієтти.

— Що ти там бурчиш? Рукавичку ховай краще, бо видно весь палець. І ще раз кажу тобі: не відійду від тебе ні на крок.

Капітан легенько всміхнувся, почувши зауваження з приводу погано захованої рукавички. Він-бо хотів, щоб її знайшли зразу. У відповідь на третє запевнення у вірності він усміхнувся ширше і сказав:

— У такому разі, взводний Повзику, для вас настав час випробовування. На ділянці, якої не видно від «Гіперсаму», ми повинні прорвати кільце гудіння і жал. Коли не зможете надійно захистити мою верхню напівсферу…

Він урвав, набрав номер бази водного патруля і, почувши «ЕЙ!», сказане Хелонідесом, розпорядився:

— Збір у затоці Дружби. Зет із пінцетом для витягування жал і з нашатирем. Виконуйте.

За цей час Барнаба і Барнабаба настільки розлизали захист, що з лівого і правого боку вікна видно було лише їхні кудлаті хвости. За редискою пожвавішала піхота, чинячи останні приготування до штурму. У замку вхідних дверей «Гіперсаму» з’явився кінчик ключа, якого раніше не було.

— Пора, — сказав Коот, присідаючи кілька разів, щоб розігріти м’язи. — ЕЙ, взводний!

— ЕЙ!

— Готуй… дзьоб! — Капітан подав попередню команду і, прочинивши двері з другого боку будинку, тихо шепнув, щоб передчасно не привертати уваги ворога. — Марш, марш!..

Він рушив ступою, але вже через кілька кроків перейшов на рись, з рисі — на галоп і, чуючи у вухах наростаючий посвист вітру, мчав великими стрибками просто на жовто-чорний розтривожений пояс. Його вже помітили оси-дозорці і з бойовим гудінням стрункою ланкою пішли в атаку з боку вусів. Ерик, який ішов угорі ззаду і з правого боку, збільшив махи крил і, переходячи у піке, зрізав усіх трьох ос ударом дзьоба.

Цієї ж самої хвилини капітан злетів над медовим поясом і перейшов у чвал. Момент несподіванки дозволив йому відірватися на кілька метрів, розвилка вулиць дала нагоду змінити напрямок, але в погоню рушив цілий полк, озброєний жалами. Оси наздоганяли його.

Йонатанові здавалося, що він уже чує ядучий запах нашатирю, яким агент Зет буде змащувати йому місця укусів, він уже збирався (який жах!) по-собачому підібгати хвоста, щоб стати меншим, коли почув дворазовий свист:

— Тіу! Тіу!

Це взводний пілот, зробивши раптом мертву петлю, атакував ос із тилу. Двох проковтнув, трьох розтрощив і, зламавши їхній стрій, розпочав бій у вертикальних фігурах, а в критичні моменти застосовував маневр розвороту в напрямку сонця, щоб його проміння осліплювало переслідувачів.

Однак приголомшлива кількісна перевага все ще була на боці ос, а Повзика зв’язувала необхідність вести постійне наземне спостереження. Полк переслідувачів починав уже брати командира, який не збавляв ходу, з обох боків у кліщі, і коли не зліва, то справа от-от мало влучити жало, як раптом з’явилася неочікувана допомога: три синиці у тісному строю вдарили в лоб і вже за хвилину оси-переслідувачі перетворились на переслідуваних.

Коли після завершення погрому взводний пілот, вдячно висвистуючи, робив над полем бою коло, одна із пташок з жовтим черевцем і білими щічками прощебетала:

— Скажи Йонатанові, що ми пам’ятаємо про свіжу солонину, почеплену взимку на неоновій рекламі «Гіперсаму».

Ведмедики Барнаба і Барнабаба, долизавши круг до кінця, зіткнулися носами. Зрозумівши, що спектакль скінчився, самі повернулись до дресирувальника і без вмовлянь сіли в машину.