Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— То ти вже знаєш, хто там сидить?

— Я взнав.

— Звідки?

— А ще коли їхала ота підвода через міст, я згадав, що ви мені казали, і оглянув коня, ще й присів був, а в мішку дзижчало…

— У чиєму мішку?

— Зефірине, ані слова, — сказав рудий.

— Ти це до кого так говориш?

— До себе, — пояснив хлопець. — «Тер-хор-мар».

— А що за підвода?

Мовчання.

— Хто на ній їхав?

Мовчання.

Інспектор зітхнув, далі вже ні про що не питав і, зморщивши лоба, що, як нам відомо, допомагає краще думати, глибоко замислився. Найрозумніше було б чекати, не вступаючи в сутичку. Терористів загалом терплячими не назвеш. При байдужому до них ставленні вони напевне зробили б якийсь нервовий і необачний крок. З другого боку, про них знало вже все місто, за винятком лише тих, хто вчора чи сьогодні вранці вирушив на маївку. Першої-ліпшої хвилини почнеться… Вже почалося.

Новак підняв трубку.

— Неподобство! — кричав у мікрофон магістр-інженер Пшемислав Спритек. — Вони погрожують покарати нас. Промисловий заклад під загрозою…

— Але тільки за умови, якщо хтось у вас випиватиме, димітиме або галасуватиме,— перебив його інспектор.

— Якщо ви негайно не ліквідуєте цієї виразки на тілі суспільства, я дзвонитиму вище.

— Сьогодні неділя, — нагадав Новак.

— Ну то й що? Дружина подзвонить до брата, а ви знаєте, з ким він на «ти»?

Детектив, однак, не одержав інформації, оскільки в трубці почулися характерні звуки сімейної сварки, після чого лінію зайняла Івонна Спритек: