Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— ЕЙ! — дружно відповіли троє друзів і легенько дзенькнули келихами.

— А що ви можете сказати про недавно згадуваних вами терористів? — звернувся Коот до боцмана. — Бо ми не знаємо подробиць.

— Мене вони теж особливо не цікавлять. Що з того, що вони не вимагають викупу, що не висувають слушних в іншому відношенні категоричних пропозицій, коли методи, м’яко кажучи…

— Методій Новак, — підказав Повзик, перш ніж встиг подумати.

— Ні, з нашим інспектором все о’кей. Я думаю, як назвати одним словом методи терористів. Хіба що — анахронічні.

— Тобто не сучасні? — спитала панна Зося з ноткою сумніву в голосі.

— Анахронічні й відсталі, моя дитинко, — підтвердив боцман. — Навіть, скажу тобі, допотопні, із запахом нафталіну. Анархісти в кінці минулого й на початку нинішнього століття чинили те саме й теж без особливого успіху. Індивідуальний терор скомпрометував себе і став пережитком ще в ті часи, коли я не відрізняв носа корабля від його корми! Чи не так, Бікі?

— Щиру правду кажеш, — відповів Хелонідес.

— Але, пане боцмане… — почав Йонатан.

— Ніяких «але», пане капітане, — урвав Добромир, користуючись із старого, як світ, привілею першості голосу для власника сивого волосу. — Які можуть бути «але»? Хоч би що ви говорили на захист групи «Тер-рор, Хор-рор, Мар-рмелад», їхня діяльність грунтується на насильстві по відношенню до невинних, а цього нікому робити не дозволено. Нікому й ніколи! Чи не так?

— Так, — відповів капітан, з поваги до співрозмовника трохи підводячись у кріслі.

— Скажу вам відверто, — після тривалого мовчання почав боцман, — коли Бікі не прийшов на вечерю ні в понеділок, ні у вівторок, а в Місті почали розклеювати листівки з проханням повідомити місце перебування злочинця, названого Овальним, у мене неспокійно здригнулося серце. Вибач, Бікі, але був час, коли я підозрював, що це тебе втягли в якесь лихе товариство.

Хелонідес збентежено повів плавцем, а Йонатан поцікавився:

— А фотографії на цих листівках були?

— Очевидно, — відповів Добромир. — Але в нашому місті двадцять сім колекціонерів, а майже жодне оголошення, зважаючи на економію паперу, не друкують тиражем більшим, ніж п’ятнадцять примірників.

Усі присутні повеселішали, зняли радісний гомін і, мабуть, тому не зразу почули вигуки знизу:

— Пане боцмане!

Поклавши палець на вуста, Добромир дав знак своїм гостям, щоб сиділи тихо, а сам швиденько вибіг з кімнати, простугонівши каблуками по стрімких сходах, як колись стугонів металевою драбинкою, що вела в глиб судна, і затримав прибульця на півдорозі між поверхами.

Поки моряк розмовляв там про щось із незнайомим, усі четверо сиділи заклякнувши й занімівши. Тільки Йонатан промовисто подивився на товаришів і легеньким порухом лапи просигналізував їм, що в разі чого треба буде чужинця схопити, оглушити й придушити.

З тяжким серцем подавав знаки Коот. Коли годину тому вони прибули до затоки Дружби, у шелюзі не було мальованого відра, зате знайшли стільки слідів чужої присутності, що капітан не сумнівався: схованку викрито, треба шукати іншу. Бікі запропонував Добромирове помешкання. Зручне й затишне, воно було неподалік. Сусіди вважатимуть цілком природним, що він вернувся додому, крім того, його не раз бачили тут разом з панною Зосею. Йонатан може видряпатись по каштану на вулиці, по його гілках добереться до ринви й непоміченим спуститься до вікна. Ну, а Ерик просто прилетить на підвіконня, як один з багатьох крилатих приятелів боцмана.