Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— «Тер-рор, Хор-рор, Мар-рмелад», — озвався гучномовець радіовузла над касою. — Негайно вимкнути сирену в міліцейській машині біля цирку. Ввімкнути протидимний фільтр у господарстві Спритека. Припинити продаж алкоголю в ресторані. Ау-у! Ой-ой-ой! Ай-ай-ай! — застережливо проойкало радіо на закінчення і затихло.

— Войтасик сам чує. Івонка фільтри увімкне, — заспокоїв інспектор своїх. — Ви тільки заскочте до ресторану, скажіть щоб не відпускали спиртне, а найкраще — буфет на замок і ключ до мене.

«По-перше, треба визнати, що спостереження і підслухування в них поставлені бездоганно, — подумав Новак і знову задивився на вировисько ос на оборонному медовому поясі.— По-друге, якщо я небезпідставно підозрюю Йонатана Коота… І по-третє, якщо його спільником є той привезений боцманом у відставці Добромиром звір, що його директор «Самексу» характеризує як негідника, покидька, хулігана, мерзотника і нечестивця… — Методій міркував, виходячи з теорії ймовірності,— то, по-четверте, їм потрібен ще один компаньйон, і хто знає, чи це не той малий нервовий птах, що сидів на капелюсі, коли вони в понеділок пливли річкою з тим блакитним відром…»

Як бачимо, інспектор весь час ішов по сліду, і його не збили з нього ні оманливі докази на зразок зеленої лапи, ні фальшиві, назвемо речі своїми іменами, не маючи на оці якихось лихих намірів, свідчення завідувачки «Гіперсаму». Проте своїми підозрами він ні з ким не ділився, бо ж суворо дотримувався двох перших рекомендацій триєдиного правила, суть якого полягає в тому, що добра міліція знає все, але говорить небагато.

Ні сирени, ні двигуна, ні вищання шин не було чути, коли до заднього двору «Гіперсаму» підкотила радіофікована машина інспектора, з якої на правий бік вийшов постовий Войтасик, а на лівий — дресирувальник із цирку з двома бурими ведмежатами.

— Доброго дня, пане інспекторе, — привітався він до Методія. — Якщо ви збираєтесь цькувати злочинців дикими звірами, то, на жаль, я муситиму відмовити, оскільки це було б неприпустимим порушенням свобод — як ведмежих, так і громадянських. Крім того, хочу застерегти: Барнаба і Барнабаба — пара таких лагідних ведмедиків, що злочинні елементи можуть завдати їм кривди.

— Ви знаєте когось із чистим сумлінням, людину або звіра, кого я скривдив би? — спитав Методій.

— Ні.

— У Барнабаби й Барнаби сумління чисте?

Дресирувальник на хвилинку замислився.

— Вони люблять ласощі й іноді вдаються до жебрання…

— Це я до уваги не беру.

— Тоді чисте.

— Вернуться, коли ви їх покличете?

— Якщо покличу й покажу моркву, то вернуться.

— Тоді спустіть їх.

— З чого?

— З повідка. Вони самі знатимуть, що робити.

Обидва ведмеді вже давно водили чорними носами, з приємністю вдихаючи солодкий запах. Коли їм відстебнули ремінці, вони враз рушили вперед.

Усі двері й вікна радіовузла були щільно зачинені. Щоправда, з допомогою меду вдалося весь рій зі студії виманити і обсадити дивізією жал пояс зовнішніх укріплень, але першої-ліпшої хвилини якась оса-розвідниця могла залетіти сюди, зваблена запахом капітана Коота, і напасти на головнокомандувача.