Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— За три секунди мине восьма година. Передаємо місцевий ранковий щоденник нашого об’єднаного радіовузла. Слухайте найці… Вз-з-з! Бац!.. Пробачте. Слухайте найцікавіші відо… Вз-з-з!.. мості дня… А-а-а!.. Вз-з-з!.. Рятуйте!

Вр-р-р!.. — загурчало раптом від річки, і шум моторного човна, що наближався, заглушив усі інші звуки.

Новак побіг на берег, замахав руками й закричав:

— Стій! Тихо! Зупиніться, Войтасику! Вимкніть двигун!

Ніхто його на борту моторки не почув, а впізнати через цивільний одяг не могли, тож довелося Новакові вдатися до образливих жестів на адресу річкового патруля. Це подіяло: міліція зразу повернула до хулігана, щоб перевірити в нього документи, і тут виявилося, що це інспектор. Мотор затих сам, тільки-но Войтасик з мотористом віддали честь.

Новак кинувся назад до верби, проте диктор уже нічого не говорив, а з приймача чулося тільки дзижчання і харчання, яке поступово затихало і нарешті перейшло в цілковиту й дуже тривожну тишу.

Через кілька секунд щось двічі стукнуло в мікрофоні, наче його хтось перевіряв, і м’який баритон твердо й рішуче промовив:

— Тер-pop, Хор-рор,[13] Мар-рмелад! Ваші улюбленці в наших руках! Можете перевірити: ніде немає ні Марієтти Пшилєппи, ні Яна Радохи. Якщо вам не хочеться, щоб збірна команда пенсіонерів вліпила вам у четвер десять сухих голів, якщо не хочете мати в неділю овочево-фруктове повидло з експортних відходів замість високосортного «Jam Sesion“, то візьміть аркушики паперу, олівці й сядьте біля приймачів, щоб через три хвилини вислухати наші категоричні пропозиції.

Інспектор ухопив сніданок, вскочив у човен і наказав:

— Давай на найвищих.

Моторист намотав шнур на махове колесо пускача і смикнув. Зачмихало — чах, чах, чах — і затихло.

— Холодний він хапає, як алкоголік чарку.

— Знайшов з чим порівнювати! — гримнув Войтасик. — Громадянин інспектор чекає, а ти тут балачки розводиш, замість хвилю гнати.

Хвилі тим часом ішли тільки від поплавця. Якась рибина шарпала за наживку, марно намагаючись звернути на себе увагу.

— Я ж і кажу, що коли гарячий, стає наче п’яний…

— Давай шнур, шарпнемо разом. Гей… гоп!

На «гоп!» шнур порвався, обидва моряки, відштовхуючи румпель, влетіли в ахтерпік[14] аж по транець[15], тут-таки підхопилися і стали різати бізань-шкоти,[16] щоб зробити з них аварійну огорожу навколо крильчатки пускача, коли інспектор крикнув:

— Стійте!

Тук-тук! — озвався мікрофон, який знову хтось перевіряв, постукуючи.

— Тихо, — шепнув Новак Войтасику.