Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Тс-с, — наказав Войтасик мотористові.

— Це ми: «Тер-рор, Хор-рор, Мар-рмелад», — повідомив радіовузол.

— Хе-хе-хе! — розсміявся молодий і ще недосвідчений моторист, але зразу ж замовк і зблід, бо з динаміка транзистора після першої фрази вихопився такий страшний вереск і такий жахливий зойк, що, здавалося, шкіру здирають не лише з Марієтти та Яся, а ще й з десятка котів.

Навіть Войтасик, звиклий до розпачливого булькання громадян, які тонули, посерйознішав і надів кашкета, що був злетів з голови під час падіння.

Тільки в інспектора Новака, загартованого в боях за зміцнення і забезпечення, на обличчі не здригнувся жоден м’яз.

— Не журіться! Не втрачайте надії! Жодна волосина не впала з голови ваших улюбленців, — запевнив терористичний баритон, — і не впаде, якщо ви приймете три наші категоричні пропо…

Фраза перервалася на півслові, але це не було ні вимкненням, ні технічною несправністю, бо всі троє на борту моторки чули шум в студії, віддалені вигуки, потім ніби притишений сміх.

— Просимо вибачити за перерву в трансляції. Щойно безвідповідальні елементи намагалися вдертися на територію зайнятого нами радіовузла, — пояснював спокійний, однак трохи звеселілий баритон. — Перш ніж хтось наважиться вчинити щось подібне, хай подивиться в міській лікарні на своїх попередників. Шанувальники голосових зв’язок Пшилєппи і бомбардувальних ніг Радохи! Стримайте безвідповідальних, інакше… — і тут знову розляглися такі страшні й моторошні крики, нестямні зойки й прокльони, що їх важко передати словами. — Ось три наші категоричні пропозиції: НЕ ВИПИВАТИ, НЕ ДИМІТИ, НЕ ГАЛАСУВАТИ.

Інспекторові під час цієї передачі пересохло в горлі, він сягнув рукою по пляшку, але, ще не піднісши її до губів, завагався і відставив: якщо хтось спостерігає за ними здаля, може не прочитати напису «Просто-кола» на етикетці й подумати, що це — один із численних п’яничок.

Постовий Войтасик, сердитий через конфуз із п’яним у дим двигуном, сягнув лівою рукою до кишені, а правою вже намірився був козирнути й спитати дозволу закурити, але зупинивсь на півдорозі, подумавши, що це ж якраз і буде заборонене диміння.

Моторист, збираючись приготувати пускач, намотавши на нього новий шнур, смикнув за рештки старого, щоб одірвати його, — і тут мотор, який уже охолонув і знудьгувався за бензином, раптом завівся.

Вр-р-р-р!

— Глуши! — наказав Новак. Нещастя хочете накликати?

Поспішно, але стараючись не робити шуму, пішли на веслах униз за течією річки, в напрямку пристані під мостом.

Біля похиленої верби, яка молодим віттям стирчала вгору, а минулорічне опустила, ніби плакала, додолу, лишилась тільки бамбукова вудка, гачок якої вже давно був обгризений щупаками разом із принадою, і тепер молоді рибки гралися, наче м’ячем, корковим поплавцем.

Прибувши у відділення, інспектор Новак взяв усю справу до своїх досвідчених рук і передусім заборонив будь-які дії, щоб не накоїти дурниць. І так уже під час його відсутності половина кадрових співробітників і третина добровольців, кинутих без розвідки в бій, була виведена з ладу в результаті опухання.

Якщо все-таки втрати не були дуже значні, то лиш тому, що в Місті — важливому, але невеликому осередку — і кадрових, і резервних співробітників було небагато. Навіть коли взяти до уваги, що працьовитого постового Войтасика рахувати за двох, а інспектора сміливо за десятьох, то й так усіх разом буде значно менше, ніж досить.

Диктор радіовузла — перший, хто зіткнувся з терористами, — досі ще ніколи з ними не стикався і, не спроможний говорити внаслідок опухання, черкнув кілька слів на аркушику паперу, коли міг іще писати:

«Зелена лапа відчиняє вікно. Сіра куляста бомба лопається на підлозі. Страшенний брязкіт з усіх боків. Хтось накидає мені мішок на голову й виводить. Мікрофон ми позичили в Марієтти Пшилєппи, тож коли братимете студію, не кидайте гранати».

Коли інспектор дочитав документ, який мав увійти до протоколів справи «Тер-Хор-Мар» під номером один, на підвіконні з’явилися дві зелені лапи.