Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

«От здивується капітан, коли я йому скажу, що вони приїхали сюди вночі,— подумав капрал. — Мабуть, їм треба спиляти кілька сухих дерев…» Однак скоро він збагнув, що причина має бути інша, бо працювали зараз усі чотири пилки. Зачіпаючи сусідок своїми розлогими кронами, падали яблуні, валилися груші й сливи, абрикоси й вишні. Сталеві зуби не обминули навіть горобини, яка жалісно плакала, широколистої катальпи і досить примхливого, але напрочуд оригінального заморського флімонодендрона, якого будь-де не садять.

Старенький нічний сторож — доглядач водних велосипедів на туристській базі, прибіг захеканий, намагаючись зупинити одного з лісорубів. Той показав йому на вуха: мовляв, не чує — а потім на ногу, щоб забирався, коли не хоче заробити копняка.

Старий кинувся до вагончика, у віконці якого, розбуджений криками, з’явився сонний Лись-Блись.

— Дерева ріжуть! — гукнув йому сторож.

— Ну й добре. А то тільки шкідники на них заводяться і лоба можна розбити, як налетиш на котресь.

— Але ж ріжуть здорові. Фруктові! І декоративні теж! Навіть флімонодендрон.

— Позначені жовтою фарбою? — спитав лисий, шкрябаючи бороду.

— Позначені,— ствердив старий.

— Ну й добре. До вечора, лись-блись, буде порядок, та й по всьому.

— О господи… — старий перехрестив спочатку себе, а потім обліковця у вікні.— Диявол чи божевільний.

Він підбіг до телефонної будки, схопив трубку.

— Амеліє! Це я, твій Бонавентурек… Ні, нічого я не пив, це дерева в садках пилками… Ні, ріжуть усе підряд безжально. Слово улана… Грай, люба! Бери мою сурму і грай!

Хвилиною пізніше пані Амелія повідомила про нечувану подію пані Валентину і пані Держиславу, які протягом наступних шістдесяти секунд поінформували кожна двох сусідок, що збільшило кількість посвячених осіб до семи. Потім Амелія підняла по тривозі ще двох; неважко полічити, що на третій хвилині про злочин довідалося ще вісімнадцять, а разом двадцять сім осіб; на четвертій — 81; на п’ятій — 243; на шостій — 729, а на сьомій… У містечку жило близько п’яти тисяч чоловік, тому на восьмій хвилині знали вже не тільки всі, а півтори тисячі були повідомлені навіть удруге.

Та перш ніж це скоїлось, сторож, вийшовши з будки, побачив, що пані Малінковська, яка встала на світанні прополоти грядку полуниць, теж помітила неподобство і рушила підтюпцем до найближчого лісоруба.

Риссю до бою, палицю в руки.

Буде від нас шкідникам наука!

Не встиг сторож-улан доспівати сигнал атаки, як Маліновська гнала вже галопом.

— Ге-ей!.. — вигукнув він, коли вона замахнулась, і — Гоп! — коли наділа моторизованому лісорубові кошик на голову.

Вз-з-з! — завивала кинута на землю пилка, яка, не зустрічаючи опору, набирала дедалі вищі обороти.

— Ва-а! Ву-у-у! — верещав приголомшений лісоруб, мотаючи головою на всі боки й марно силкуючись зірвати кошик, який заклинило на вухах.