Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Стоїть під вікном у шафці. Але змінимо тему. Це твоя машина, Бікі? Скільки циліндрів? Якого кольору оббивка? — голос знову потеплішав.

— Ні, не моя. Вона належить… Вона тягне… — в останню мить Хелонідес прикусив язик, збагнувши, що мало не ляпнув про їхню надсекретну операцію «Лісові привиди». — Я так добре не знаю і думаю, що буде краще, коли ми почекаємо на капітана Коота…

— Коота? Йонатана? — голос невидимої знайомої прозвучав знуджено й сонно. — Та це ж мій тато. Бай-бай!

Згасли золоті очі, і темрява стала не така м’яка, і запах став слабший.

— Тіу-тни! Віть-бить! — крізь сон крикнув Ерик і зашарудів пакетом.

Торохтіння трактора покотилося за річку, в напрямку селища, затихло, потім знову почало наростати вже на тому березі. Дерева занепокоїлись, передаючи одне одному чітке тріскотливе відлуння. Задеренчала навіть шибка в напіввідчиненому підвальному віконці, та саме в цей час мотор заглух і знову запала тиша.

Ще більше потемніло, як завжди буває перед самісіньким світанком. То тут, то там пташки тихими, приглушеними голосами прощалися з останніми снами.

Щось м’яке торкнулося щоки Хелонідеса.

— Це ви, Пуссі?

— Ні,— відповів Йонатан і голосом, суворішим, ніж звикле, додав: — Будіть, сержанте, капрала, і без зайвого шуму за мною.

Він стояв нерухомо, чекаючи, поки Ерик прочумається. Потім, уже не так впевнено і офіційно, промовив:

— Витремо лапи, щоб грязюки не нанести.

Повзик, нічого не бачачи в темряві, сів на спину Хелонідесу, той з’їхав з парапету на підлогу по дошці для прасування, підставленій Коотом, і, здається, всунувся в пляшки, бо задзвеніло скло.

— Тихше там, сержанте! — роздратовано цитьнув капітан.

У цілковитій темряві дійшли по встеленому килимом підвальному коридору до столика, на якому, освітлений лампочкою, стояв телефонний апарат кольору стиглого банана.

— Нічого не чіпайте. Гаряча лінія, — муркнув Йонатан і почав відгвинчувати великі накрутки з баранчиками на броньованій плиті, яка закривала вхід у стіні.

— А чим вона підігрівається і навіщо? — спитав Ерик.

Повернувши голову, Бікі шепнув:

— Цить… Не заважай шефові. А та лінія тільки називається «гаряча», бо з’єднує напряму, і якщо тут підняти трубку, то невідомо, хто одізветься з другого боку.

— Столиця, — пояснив Коот, який уважно наслухав, хоч і не переривав роботи. — Це коли ВІПи тут відпочивали, її підключили.