Розділ «Януш Пшимановський Витівки Йонатана Коота»

— Ти накоїв?

— Ні. Я хотів сказати, що почав би з обшуку в «Хаті Бунгало» та інших навколишніх помешканнях, де поки що ніхто не живе.

Почувши ці небезпечні слова, капрал Повзик переміг цікавість і, не чекаючи на відповідь, полетів скільки було сил у крилах з рапортом до командира.

Нерухоме повітря пахло металом, гумою і смолою. Сталева ляда, замкнута на сім засувів, і товстий шар темряви під нею приглушували всі звуки зовнішнього світу. Час спливав повільніше, ніж над річкою чи в лісі.

Можна було, звичайно, в будь-яку хвилину увімкнути цілодобову інформацію про точний час, прогноз погоди або результати тоталізатора, але кому воно потрібне?..

— Післязавтра новий тираж, — сказав Хелонідес. — Якби була оказія, я б заповнив картки на ім’я Добромира.

Коот не відповів, щось його зацікавило, і він швидко підключив трубку до зажимів.

— …авентурек…

— Бабин турок? — перепитав Бікі.

— Цить! — Йонатан поклав йому на носа свою м’яку лапу.

— …Ні, нічого я не пив, це дерева в садках пилками… — пояснював той самий голос.

— Вигадуєш, — прозвучав сильний жіночий голос.

— Ні, ріжуть усе підряд безжально. Слово улана…

— Грати сусідкам «на коней»?

— Грай, люба! Бери мою сурму і грай!

Хвилину було тихо, потім обмінялись інформацією двоє молодих людей:

— Пливіт, Казику!

— Пливіт, Цяпе!

— Аглесоли в садках. Мама полетіла.

— Знаю. Такого налобили!.. Моя мама побігла теж.